Ніяким снам, ніякій ворожбі
(це треба вміти!) так і не озваться!
Холодні руки - теплому тобі,
Бо мінус двадцять, мінус двадцять.
У цей шантан для юних глядачів,
Де мій канкан здіймає стогін дружний,
Ти просто так потрапив уночі -
І залишився незворушний.
Тремтячі вії в срібному пилку
Ховають переливчасту вологу.
Як добре, що не знатимеш, ЯКУ
Ти передрік мені дорогу.
О мій глядач в останньому ряду!
Це вже не гра - це надможлива праця.
Тьмяніє світло. Вибач, я піду,
Бо мінус двадцять, мінус двадцять.