Lycaeum trilingue
Этот пост можно прочитать на русском языке
В основу посту покладено статтю Ярослава Ісаєвич "Концепція тримовної школи у Європі в ХVІ ст.". Зокрема, значну увагу приділено застосуванню цієї концепції в Україні.
Фактично цей матеріал є скороченим викладом статті.
Значення Біблії як основного джерела віри, багатозначність християнського розуміння поняття "слова-логосу" - все це сприяло встановленню вже на світанку християнства виняткової шани до гебрайської і грецької мов як до мов біблійних. З часом латинська мова також набула особливого статусу в християнському світі. Це було зумовлено всім попереднім розвитком культури й писемності в Римській імперії і пов'язаних з нею регіонах. Оскільки джерелом християнського віровчення були гебрайські і грецькі тексти Святого Письма, а теологічні і філософські твори писалися грецькою і латинською мовами, знання трьох мов розглядалось як ознака вченості. Середньовічні церковні автори, а пізніше навіть деякі діячі Реформації визнавали, що гебрайська і грецька є священними насамперед як біблійні мови, а латинська заслуговує поваги як мова, якою найбільше поширювалося Євангеліє на Заході. Разом з тим сакральною вважалася кожна мова, вживана в літургії.
Ставлення до гебрайської, латинської і грецької мов набуло нового виміру в середовищі західноєвропейських гуманістів ХV - початку ХVІ ст. Хоч у середньовічних університетах і деяких інших навчальних закладах студіювалися грецька і гебрайська мови, проте вони відігравали незначну роль, якщо порівняти з латиною. Зокрема найавторитетнішого тоді Арістотеля вивчали в латинських перекладах, найчастіше виконаних не з оригіналу, а з арабської версії. На противагу цьому гуманісти звернули свої погляди до першоджерел літератури та науки античної Греції. Критицизм гуманістів спонукав їх до текстологічного аналізу пам'яток, для чого було необхідним досконале знання класичних мов. Недаремно філологічні науки, зокрема граматику і риторику, гуманістичні вчені вважали чи не найважливішими галузями знання. У зв'язку з культом античної спадщини особливого значення почали надавати, поряд з удосконаленням латинської стилістики, вивченню грецької мови.
Велике значення для впровадження концепції тримовности мала діяльність Еразма Ротердамського. Він гаряче обстоював ідею вивчення граматик гебрайської, грецької та латинської мов як підстави для обґрунтованого тлумачення біблійних книг, його переклад Нового Завіту справив велике враження на сучасників. Хоч деякі університети й далі вважали мало не єрессю впровадження поглибленого вивчення грецької граматики, все ж авторитет Еразма сприяв поширенню в Європі концепції "тримовного" навчального закладу, незалежного від традиційних університетських структур. Лувенський університет завдяки наявності тримовного колегіуму зажив серед гуманістів слави найпередовішого в Європі, Оксфордський коледж "Соrpus Christi" проголошено тримовним, хоча практично він був двомовним. Пізніше за зразком Лувенського засновано аналогічний заклад у Парижі. Ним став королівський колеґіум, створений 1530 року. Цей заклад протистояв старому університетові, де панувала схоластика. Під назвою "Колеж де Франс", наданою Конвентом у 1795 р., ця освітня установа, раз у раз пристосовуючись до нових умов, перетривала до наших днів.
Для розвитку "біблійного гуманізму" велике значення мала також діяльність тримовного колегіуму для вивчення біблійних мов в іспанському місті Алькала де Енарес. Ще з 1508 р. тут діяв вищий навчальний заклад як університет з кількома факультетами, однак центральне місце займали студії трьох мов. Вивченню трьох мов надавався пріоритет, оскільки вони розглядались як знаряддя поширення слова Божого. Найбільшим досягненням тримовного колегіуму стало видання філологічно вивіреної багатомовної Біблії, відомої як Комплютенська поліглотта (назва походить від Complutum, латинського варіанту назви Алькала). У передмові - присвяті Біблії папі Львові Х вказувалося, що латинські рукописи Біблії часто не узгоджуються між собою і є підстава гадати, що вони були зіпсовані через неуцтво або недбальство переписувачів.
На той час думка про важливість глибокого оволодіння трьома мовами, істотними для пізнання культурної спадщини, була поширеною серед освітніх діячів у багатьох країнах. Незважаючи на кардинальну відмінність соціально-економічної та політичної ситуації, Україна включалася, хоч і з запізненням, у загальноєвропейські процеси культурно-освітнього розвитку. Прикладом цього є, зокрема, сприйняття в Україні ідеї "тримовного" науково-навчального закладу, одним із завдань якого була підготовка філологічно перевіреного тексту Біблії.
Західноєвропейська концепція гебрайсько-грецько-латинської освіти в Україні трансформувалася в засаду грецько-латинсько-слов'янської тримовності. Як відомо, в деяких південнослов'янських православних творах подавався дуже своєрідний набір трьох сакральних мов - замість латинської до них зараховувалася церковнослов'янська мова. Тим самим усувалась та мова, що усвідомлювалася як атрибут римського католицизму. Також в Україні ще протягом ХV - першої половини ХVІ ст. культура "латинська" сприймалась як чужинецька: власна питома культура усвідомлювалась як грецько-слов'янська. Звичайно, тривали взаємодія і взаємопроникнення "східних", "західних", "грецьких" і "латинських" чинників, "латинське" потроху засвоювалось, але інтегрування його до "серцевинної" культури, яку репрезентувала традиційна релігія, вважалося небезпечним.
Заснування Острозького колегіуму як слов'яно-греко-латинського засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу - усвідомленого прагнення поєднати слов'яно-грецьку спадщину з досягненнями "латинськими", тобто з культурними надбаннями Західної і Центральної Європи. Українська "двомовна" культура стала "тримовною" - мову тут треба розуміти як культурний код, як систему цінностей і символів, властиву кожній з трьох культурних традицій. Так, з грецькою мовою були пов'язані традиційне церковне мистецтво (архітектура, іконопис, спів), певні форми релігійного життя, специфічна ментальність. З мовою викладання була поєднана і "мова культури". Певна річ, до складу "слов'янського" компонента входили не лише риси міжслов'янські, пов'язані з кирило-мефодіївською спадщиною, а й специфічно українські, питомі для народу України.
В Острозькому букварі 1578 р. вміщено, зокрема, Слово чорноризця Храбра "Про письмена", яке стверджувало однакову боговибраність грецької, латинської і церковнослов'янської писемностей. Всі три мови розглядалися як авторитетні, навіть йшлося про більшу досконалість слов'янських літер супроти грецьких. Ця публікація вказувала на культурну орієнтацію всього Острозького осередку і, зокрема, "тримовної" школи при ньому.
Засаду тримовності успадкували від нього Львівська братська школа і Києво-Могилянська академія. В останній мова викладання була латинська, за змістом навчання школа мало відрізнялася від колегіумів Центральної Європи. Але тут одночасно підтримувався зв'язок з грецько-слов'янською традицією, в першу чергу через участь у літургічній практиці, Грецькі джерела визнавалися найавторитетнішими, культурні діячі, пов'язані з Академією, за часів Петра Могили брали участь у новому редагуванні тексту церковнослов'янської Біблії, а у ХVIII ст. вихованці Київської академії знову були включені в працю над удосконаленням Острозької Біблії - йдеться про підготовку т. зв. Єлизаветинської Біблії.
У XVIII ст. середня і вища освіта в Україні залишалась в основному латиномовною, причому не лише в римо-католицьких, а й у православних і греко-католицьких навчальних закладах. Але якщо говорити про українську культуру загалом, то й надалі характерним для неї було прагнення до поєднання українсько-слов'янських і візантійсько-слов'янських складників із західними, "латинськими". Проголошений Острозьким колегіумом перехід від "двомовності" до "тримовності", від механічного сплетіння впливів до їх творчого синтезування та розвитку надовго визначив напрям розвитку української національної культури.
В основу посту покладено статтю Ярослава Ісаєвич "Концепція тримовної школи у Європі в ХVІ ст.". Зокрема, значну увагу приділено застосуванню цієї концепції в Україні.
Фактично цей матеріал є скороченим викладом статті.
Значення Біблії як основного джерела віри, багатозначність християнського розуміння поняття "слова-логосу" - все це сприяло встановленню вже на світанку християнства виняткової шани до гебрайської і грецької мов як до мов біблійних. З часом латинська мова також набула особливого статусу в християнському світі. Це було зумовлено всім попереднім розвитком культури й писемності в Римській імперії і пов'язаних з нею регіонах. Оскільки джерелом християнського віровчення були гебрайські і грецькі тексти Святого Письма, а теологічні і філософські твори писалися грецькою і латинською мовами, знання трьох мов розглядалось як ознака вченості. Середньовічні церковні автори, а пізніше навіть деякі діячі Реформації визнавали, що гебрайська і грецька є священними насамперед як біблійні мови, а латинська заслуговує поваги як мова, якою найбільше поширювалося Євангеліє на Заході. Разом з тим сакральною вважалася кожна мова, вживана в літургії.
Ставлення до гебрайської, латинської і грецької мов набуло нового виміру в середовищі західноєвропейських гуманістів ХV - початку ХVІ ст. Хоч у середньовічних університетах і деяких інших навчальних закладах студіювалися грецька і гебрайська мови, проте вони відігравали незначну роль, якщо порівняти з латиною. Зокрема найавторитетнішого тоді Арістотеля вивчали в латинських перекладах, найчастіше виконаних не з оригіналу, а з арабської версії. На противагу цьому гуманісти звернули свої погляди до першоджерел літератури та науки античної Греції. Критицизм гуманістів спонукав їх до текстологічного аналізу пам'яток, для чого було необхідним досконале знання класичних мов. Недаремно філологічні науки, зокрема граматику і риторику, гуманістичні вчені вважали чи не найважливішими галузями знання. У зв'язку з культом античної спадщини особливого значення почали надавати, поряд з удосконаленням латинської стилістики, вивченню грецької мови.
Велике значення для впровадження концепції тримовности мала діяльність Еразма Ротердамського. Він гаряче обстоював ідею вивчення граматик гебрайської, грецької та латинської мов як підстави для обґрунтованого тлумачення біблійних книг, його переклад Нового Завіту справив велике враження на сучасників. Хоч деякі університети й далі вважали мало не єрессю впровадження поглибленого вивчення грецької граматики, все ж авторитет Еразма сприяв поширенню в Європі концепції "тримовного" навчального закладу, незалежного від традиційних університетських структур. Лувенський університет завдяки наявності тримовного колегіуму зажив серед гуманістів слави найпередовішого в Європі, Оксфордський коледж "Соrpus Christi" проголошено тримовним, хоча практично він був двомовним. Пізніше за зразком Лувенського засновано аналогічний заклад у Парижі. Ним став королівський колеґіум, створений 1530 року. Цей заклад протистояв старому університетові, де панувала схоластика. Під назвою "Колеж де Франс", наданою Конвентом у 1795 р., ця освітня установа, раз у раз пристосовуючись до нових умов, перетривала до наших днів.
Для розвитку "біблійного гуманізму" велике значення мала також діяльність тримовного колегіуму для вивчення біблійних мов в іспанському місті Алькала де Енарес. Ще з 1508 р. тут діяв вищий навчальний заклад як університет з кількома факультетами, однак центральне місце займали студії трьох мов. Вивченню трьох мов надавався пріоритет, оскільки вони розглядались як знаряддя поширення слова Божого. Найбільшим досягненням тримовного колегіуму стало видання філологічно вивіреної багатомовної Біблії, відомої як Комплютенська поліглотта (назва походить від Complutum, латинського варіанту назви Алькала). У передмові - присвяті Біблії папі Львові Х вказувалося, що латинські рукописи Біблії часто не узгоджуються між собою і є підстава гадати, що вони були зіпсовані через неуцтво або недбальство переписувачів.
На той час думка про важливість глибокого оволодіння трьома мовами, істотними для пізнання культурної спадщини, була поширеною серед освітніх діячів у багатьох країнах. Незважаючи на кардинальну відмінність соціально-економічної та політичної ситуації, Україна включалася, хоч і з запізненням, у загальноєвропейські процеси культурно-освітнього розвитку. Прикладом цього є, зокрема, сприйняття в Україні ідеї "тримовного" науково-навчального закладу, одним із завдань якого була підготовка філологічно перевіреного тексту Біблії.
Західноєвропейська концепція гебрайсько-грецько-латинської освіти в Україні трансформувалася в засаду грецько-латинсько-слов'янської тримовності. Як відомо, в деяких південнослов'янських православних творах подавався дуже своєрідний набір трьох сакральних мов - замість латинської до них зараховувалася церковнослов'янська мова. Тим самим усувалась та мова, що усвідомлювалася як атрибут римського католицизму. Також в Україні ще протягом ХV - першої половини ХVІ ст. культура "латинська" сприймалась як чужинецька: власна питома культура усвідомлювалась як грецько-слов'янська. Звичайно, тривали взаємодія і взаємопроникнення "східних", "західних", "грецьких" і "латинських" чинників, "латинське" потроху засвоювалось, але інтегрування його до "серцевинної" культури, яку репрезентувала традиційна релігія, вважалося небезпечним.
Заснування Острозького колегіуму як слов'яно-греко-латинського засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу - усвідомленого прагнення поєднати слов'яно-грецьку спадщину з досягненнями "латинськими", тобто з культурними надбаннями Західної і Центральної Європи. Українська "двомовна" культура стала "тримовною" - мову тут треба розуміти як культурний код, як систему цінностей і символів, властиву кожній з трьох культурних традицій. Так, з грецькою мовою були пов'язані традиційне церковне мистецтво (архітектура, іконопис, спів), певні форми релігійного життя, специфічна ментальність. З мовою викладання була поєднана і "мова культури". Певна річ, до складу "слов'янського" компонента входили не лише риси міжслов'янські, пов'язані з кирило-мефодіївською спадщиною, а й специфічно українські, питомі для народу України.
В Острозькому букварі 1578 р. вміщено, зокрема, Слово чорноризця Храбра "Про письмена", яке стверджувало однакову боговибраність грецької, латинської і церковнослов'янської писемностей. Всі три мови розглядалися як авторитетні, навіть йшлося про більшу досконалість слов'янських літер супроти грецьких. Ця публікація вказувала на культурну орієнтацію всього Острозького осередку і, зокрема, "тримовної" школи при ньому.
Засаду тримовності успадкували від нього Львівська братська школа і Києво-Могилянська академія. В останній мова викладання була латинська, за змістом навчання школа мало відрізнялася від колегіумів Центральної Європи. Але тут одночасно підтримувався зв'язок з грецько-слов'янською традицією, в першу чергу через участь у літургічній практиці, Грецькі джерела визнавалися найавторитетнішими, культурні діячі, пов'язані з Академією, за часів Петра Могили брали участь у новому редагуванні тексту церковнослов'янської Біблії, а у ХVIII ст. вихованці Київської академії знову були включені в працю над удосконаленням Острозької Біблії - йдеться про підготовку т. зв. Єлизаветинської Біблії.
У XVIII ст. середня і вища освіта в Україні залишалась в основному латиномовною, причому не лише в римо-католицьких, а й у православних і греко-католицьких навчальних закладах. Але якщо говорити про українську культуру загалом, то й надалі характерним для неї було прагнення до поєднання українсько-слов'янських і візантійсько-слов'янських складників із західними, "латинськими". Проголошений Острозьким колегіумом перехід від "двомовності" до "тримовності", від механічного сплетіння впливів до їх творчого синтезування та розвитку надовго визначив напрям розвитку української національної культури.