Давньоруська мова & древнерусский язык
Мові, що була за походженням староболгарською та потрапила разом з прийняттям християнства на Київську Русь, судилася унікальна доля: від цілковитого домінування в якості літературно-писемної до утвердження як національної (з незначними домішками регіональних розмовних рис) в Московії, до фактично цілковитого забуття (збереження лише в обряді православної церкви Московського патріархату) в Україні та Білорусі.
Языку, что по происхождению был староболгарским и попал на Киевскую Русь вместе с принятием христианства, выпала уникальная судьба: от полного доминирования в качестве литературно-письменного к утверждению как национального (с незначительными примесями региональных разговорных черт) в Московии, до фактически полного забвения (сохранения лишь в обряде православной церкви Московского патриархата) в Украине и Беларуси.
У ранній період проникнення на нові землі вона була єдиною літературною. З часом у систему (в принципі напівчужої мови) втягуються писарями (свідомо чи несвідомо) місцеві розмовні елементи. У науці за таким варіантом староболгарської із "руськими" особливостями міцно закріплюється термін "давньоруська мова". Від XIV ст. вона стає офіційною у Великому князівстві Литовському, де відома вже під назвою "руська". Зокрема, перекладач Пересопницького Євангелія стверджував, що книга перекладена "изъ языка блъгарского на мовоу роускоую".
Термін "давньоруська мова" абсолютно логічний, і з мовного погляду виправданий. У російській мові закріпилася назва "древнерусский язык". Але після відторгнення назв "Русь", "руський" від Малої (серцевинної) Русі на Русь Московську (Велику) та пізнішого утвердження назв "Україна", "український" за Малою Руссю та "Россия", "русский" за Московською, російська лінгвістична термінологія зовсім перестала відповідати реальному стану речей. Поняття "древнерусский язык" прямо ототожнюється із російською мовою у її найдавнішому вияві (періоду Київської Русі), український та білоруський відповідники "давньоруська" та "старажытнаруска" ніби прямо цього періоду не стосуються: це давня мова Росії, а не України і Білорусі.
У підвалини цього постингу покладені думки філолога В.М.Мойсієнко
В ранний период проникновения на новые земли он был единственным литературным. Со временем в систему (в принципе получужого языка) втягиваются писцами (сознательно или бессознательно) местные разговорные элементы. В науке за таким вариантом староболгарского с "руськими" особенностями прочно закрепляется термин "давньоруська мова". С XIV в. она (он - язык) становится официальной в Великом княжестве Литовском, где известна уже под названием "руська". В частности, переводчик Пересопницкого Евангелия утверждал, что книга переведена "изъ языка блъгарского на мовоу роускоую".
Термин "давньоруська мова" абсолютно логичен, и с языковой точки зрения оправдан. В русском языке закрепилось название "древнерусский язык". Но после отторжения названий "Русь", "руський" от Малой (сердцевинной) Руси в Русь Московскую (Великую) и позднейшего утверждения названий "Украина", "украинский" за Малой Русью и "Россия", "русский" за Московской, российская лингвистическая терминология полностью перестала соответствовать реальному положению вещей. Понятие "древнерусский язык" прямо отождествляется с русским языком в его древнейшем проявлении (периода Киевской Руси), украинское и беларуское соответствия "давньоруська" и "старажытнаруска" как будто прямо этого периода не касаются: это древний язык России, а не Украины и Беларуси.
В основу этого постинга положены мысли филолога В.М.Мойсиенко