північний лимон
В мене росте 6-7 кущів хеномелесу: китайський, японський, маулея, і три сорти-гібриди... За нагоди - посаджу ще. Невибагливе, красиве-і-корисне.
Я люблю його за весняне цвітіння - крім тюльпанів, я й не згадаю, що цвіте настільки виразно червоним у травні. А рослин із цеглясто-теракотовою квіткою - ще менше.
Плоди ж вперше побачила і скуштувала позаторік.
Одна продавчиня на базарі за попереднім замовленням принесла мені "зелені яблучка" - плоди х.китайського. Справді яблучка, схожі на семеренку, але трошки довгасті, салатово-зеленого кольору. Кам’янисто-тверді - не вкусиш. Кислі. Без запаху. Якщо додати в чай - у напою з’являвся яскравий цитриновий присмак із яблучним відтінком.
Потім на іншому базарі випадково купила інший хеномелес, Маулея, - манюсінькі, 2,5-3 см в діаметрі, айвинки. З восковим нальотом і запаморочливим запахом. Таця з ними стояла в мене два місяці у кімнаті, поки не висохли. І справді, цей різновид хеномелесу не гниє - висихає, а тоді за певний час розсипається на труху.
І я ніяк не могла зрозуміти, чому хеномелес обізвали "північним лимоном". Чому "японська айва" - ясно, за подібністю плодів у одного виду. Але лимон? За вітамін С?
Цього року в сусідів вродив хеномелес. І я чесно-нахабно попросила 2 штучки на чай. Мені їх на тиждень чи й більше вистачить. Я люблю чай з хеномелесом (і з хеномелесом-імбиром більше ніж із лимоном і лаймомом). А далі - може, на базрі знайду.
Коли Юрій нахилився, зірвав і простягнув мені "яблучко", я не повірила. Сама нахилилася до куща і роздивилася. Плоди цього хеномелесу - доволі популярний культивар - зовні за формою нагадували ЛИМОН. Тільки маленький. Лише коли підносиш плід до очей ближче, розумієш, що це не цитрусове.
Терпляче чекала ранку, щоб сфотографувати. Ось зроблю знімок... а тоді й чаю:)
(Але за вікном так мрячно і сіро, що знімка може не вийти. Доведеться йти до сусідів і знімати на кущі.)
Я люблю його за весняне цвітіння - крім тюльпанів, я й не згадаю, що цвіте настільки виразно червоним у травні. А рослин із цеглясто-теракотовою квіткою - ще менше.
Плоди ж вперше побачила і скуштувала позаторік.
Одна продавчиня на базарі за попереднім замовленням принесла мені "зелені яблучка" - плоди х.китайського. Справді яблучка, схожі на семеренку, але трошки довгасті, салатово-зеленого кольору. Кам’янисто-тверді - не вкусиш. Кислі. Без запаху. Якщо додати в чай - у напою з’являвся яскравий цитриновий присмак із яблучним відтінком.
Потім на іншому базарі випадково купила інший хеномелес, Маулея, - манюсінькі, 2,5-3 см в діаметрі, айвинки. З восковим нальотом і запаморочливим запахом. Таця з ними стояла в мене два місяці у кімнаті, поки не висохли. І справді, цей різновид хеномелесу не гниє - висихає, а тоді за певний час розсипається на труху.
І я ніяк не могла зрозуміти, чому хеномелес обізвали "північним лимоном". Чому "японська айва" - ясно, за подібністю плодів у одного виду. Але лимон? За вітамін С?
Цього року в сусідів вродив хеномелес. І я чесно-нахабно попросила 2 штучки на чай. Мені їх на тиждень чи й більше вистачить. Я люблю чай з хеномелесом (і з хеномелесом-імбиром більше ніж із лимоном і лаймомом). А далі - може, на базрі знайду.
Коли Юрій нахилився, зірвав і простягнув мені "яблучко", я не повірила. Сама нахилилася до куща і роздивилася. Плоди цього хеномелесу - доволі популярний культивар - зовні за формою нагадували ЛИМОН. Тільки маленький. Лише коли підносиш плід до очей ближче, розумієш, що це не цитрусове.
Терпляче чекала ранку, щоб сфотографувати. Ось зроблю знімок... а тоді й чаю:)
(Але за вікном так мрячно і сіро, що знімка може не вийти. Доведеться йти до сусідів і знімати на кущі.)