Учитель, поставлений на висоту...
22 січня в Харкові відбувся мітинг з приводу Дня соборності України. Як би анекдотично це не звучало, організований партією влади. Про яку соборність могли говорити люди, що стояли на трибуні і могли почути люди, що стояли долу під прапорами не держави, а однієї з її партій (а саме ПР), важко уявити. Я там не був і бути не міг, але знайомі розповіли. До "першої стлиці" у мороз і снігопад привезли десятками (сотнями?) автобусів "мітингувальників" - працівників освіти, культури, медицини, словом, - бюджетників. І "брали участь" вони в цьому "міроприємстві", повірте, абсолютно безплатно! Підневільний люд просто "нагнули", пообіцявши відгули або банально шантажуючи. У робочий, замітьте, час...
Про зміст мітинга промовчу. Здатний думати, зрозуміє, яку соборність проповідували "з амвону" скандальновідомі очільники області і міста. "Помітингувавши" з годину, люд радо побіг до біотуалетів, яких працювали аж... три! (утворилася черга, така рідна совкові). Дехто з хитріших, пройшовши на початку мітингу перекличку (так-так, поіменно), тихцем подався у своїх справах. Словом, усе пройшло гладенько, як завжди. Офіційні мас-медіа про це повідомлять.
Але не в тому річ. Річ в тому, що я задумався про вчителя. Адже саме вчителі, викладачі і вихователі становили якщо не більшість, то значну частину цього "мітингу". І невільно вималювався портрет сучасного українського вчителя...
Одразу прошу пробачення за неприємні слова на адресу вчителів у тих, хто є Учителями від Бога. Але значну частину нашого вчительства становлять саме вони - люди без почуття власної гідності, залякані, затуркані й агресивно-слухняні. Вам, ремісники душ людських присвячую...
В імператорській Росії "учащий" (саме так його називали) був людиною видною. Найчастіше це був священник або земський учитель - інтелігент-"різночинець", дріжджі вольнодумства імперії, які виховали савінкових і леніних, троцьких і буніних... Придавлений цензурою, вчитель усе ж робив свою справу - вчив грамоті, математиці, співам, історії, слову Божому теж. Як би про нього не говорили, справу свою він знав і, головне, робив.
Я не є прихильником царської школи, але є в ній різка відмінність від школи радянської. Ця відмінність проявилася одразу ж після її народження. В царській школі не примушували замилювати очі статистикою. "Учащий" звітував про те, що було насправді. а не про те, що хотілося почути начальству.
Переді мною бланк "статистики народного образования Харьковской губернии "Личная карточка учащего" села Новопавлівки Харківської губернії Болотова В.К., з якої ми взнаємо, що означений Болотов В.К. закінчив двокласну учительську школу у місті Слов`янську, викладав у церковно-парафіяльній школі з 1 жовтня 1912 року. В школі викладалися Закон Божий, математика, російська мова, церковнослов`янська мова і співи. В 1914 році повний курс навчання у школі пройшли 7 дітей - шість хлопців і одна дівчинка. Навчальний рік почався 9 вересня, закінчився 26 квітня.До 20 грудня 1914 року в шкільному реєстрі значився 61 учень - 48 хлопців і 13 дівчат на трьох відділеннях (треба розуміти у трьох класах). Так от: в звітному бланку на питання чи проводилися в школі такі заходи, як літературні читання, новорічна ялинка, екскурсії на природу, бесіди з природознавства тощо стоїть чесне "ні". Що б ми не говорили про викладача Болотова В.К., але така відповідь свідчить, що над ним не стояла грізна постать Наркомоса з обов`язковим "охватить", і "обеспечить".
Така система існувала десятиліттями. І от до влади прийшли більшовики зі своєю класовою теорією, зі всеобучем, "повним середнім" і т.д., і в якій учитель опинився в якості "прослойки". Таким чином, він одразу став неповноцінним, в якій ролі і перебував надалі. І хоча дідусь-казкар бокнув щось там з перепою про те, що "вчитель в нас буде поставлений на таку височінь, на якій ніхто й ніколи не був", все відбулося з точністю до навпаки, чому ми давно не дивуємося. Тому що більшовизм в усіх його проявах прорікає одне, а думає про зовсім протилежне.
У попередньому пості я наводив слова О.П.Довженка про прибитого, нерозумного, затурканого радянського учителя-попихача. Тавро класової неповноцінності і підозри висіло над учителем в 1920-1950-і роки. Він повинен був сліпо виконувати усі вказівки партійного комітету, директора, голови колгоспу. Вчитель став сліпим знаряддям боротьби з куркулем в 1930-і. Під дворами "куркулів" стояли учні шкіл на чолі зі своїми учителями і годинами скандували: "Глитай! Куркуль!" Ця психічна атака дуже нагадує сучасні реалії. У роки війни маса вчителів лишилась на окупованій території (навіть у міфові про евакуацію йому не знайшлося місця). Дехто з них з обов`язку, а дехто з безвиході вчив дітей при окупантах, за що, звичайно, постраждав.
Найбільш безвихідним було становище сільского вчителя. Країна і колгоспи шанували комбайнерів, доярок і свинарів. Вчитель ж же готував доповіді головам колгоспів до свят. Сам же він був ніким. Заробітна плата його була жебрацька, він повинен був вести нескінченні "політзаняття" і гуртки, співати увечері в хорі і полоти за рознарядкою буряк. А ще він повинен був, щоб вижити, тримати вдома корову, свиню і курей. Уявіть собі вчительку, яка в перервах між уроками бігає подоїти додому корову...
Ах, мало не забув! Була світла пляма в житті учителя: двомісячна відпустка влітку! Але він її,як правило, десь марнував у гонитві за карбованцем...
Усе це (і безліч іншого) поступово зробило професію учителя непрестижною, призначенням негідних на інше людей, соціальних аутсайдерів. Хтось може зауважити, що я згустив фарби - ні. Була сяюча лубочна ікона учителя з одного боку і важка невдячна праця з іншого. Непрестижність професії привело туди і відповідних людей. Найпростішим способом отримати таку важливу в СРСР вищу освіту було поступити в педагогічний вуз. Ще одна деталь: в школах усе менше ставало учителів-чоловіків, а все більше жінок. Учительські вузи наповнювались дівчатами із сумнівною якістю знань (це безвідносно до статі, тут немає чоловічого імперіалізму), яких мій знайомий начальник відділу освіти (давно покійний) називав влучно учиТЕЛИЦІ.
До цього додати непрестижність освіти взагалі...
Тепер ми маємо убогого недорозвиненого вчителя-жебрака, над яким сміються і з якого знущаються учні - діти мажорів і напівмажорів; маємо його абсолютну залежність від держави в образі бюрократа (від партії регіонів в даному випадку); маємо його загнаність і безвихідь; маємо, те, що маємо, як сказав один з тих, хто ще глибше увігнав учителя в багно пристосуванства.
Чи може бути ця біомаса іншою? В наших реаліях - ні. Тут вихід один - або ти говориш своє тверде "ні" і покидаєш роботу (можливо, а можливо й ні), або спокійно у череді учителиць їдеш махати прапором і слухати маячню з трибуни. Вибирають найчастіше останнє. А це значить, що в країни, де такі вчителі становлять більшість, майбутнє під питанням. На жаль, це реалії.
Про зміст мітинга промовчу. Здатний думати, зрозуміє, яку соборність проповідували "з амвону" скандальновідомі очільники області і міста. "Помітингувавши" з годину, люд радо побіг до біотуалетів, яких працювали аж... три! (утворилася черга, така рідна совкові). Дехто з хитріших, пройшовши на початку мітингу перекличку (так-так, поіменно), тихцем подався у своїх справах. Словом, усе пройшло гладенько, як завжди. Офіційні мас-медіа про це повідомлять.
Але не в тому річ. Річ в тому, що я задумався про вчителя. Адже саме вчителі, викладачі і вихователі становили якщо не більшість, то значну частину цього "мітингу". І невільно вималювався портрет сучасного українського вчителя...
Одразу прошу пробачення за неприємні слова на адресу вчителів у тих, хто є Учителями від Бога. Але значну частину нашого вчительства становлять саме вони - люди без почуття власної гідності, залякані, затуркані й агресивно-слухняні. Вам, ремісники душ людських присвячую...
В імператорській Росії "учащий" (саме так його називали) був людиною видною. Найчастіше це був священник або земський учитель - інтелігент-"різночинець", дріжджі вольнодумства імперії, які виховали савінкових і леніних, троцьких і буніних... Придавлений цензурою, вчитель усе ж робив свою справу - вчив грамоті, математиці, співам, історії, слову Божому теж. Як би про нього не говорили, справу свою він знав і, головне, робив.
Я не є прихильником царської школи, але є в ній різка відмінність від школи радянської. Ця відмінність проявилася одразу ж після її народження. В царській школі не примушували замилювати очі статистикою. "Учащий" звітував про те, що було насправді. а не про те, що хотілося почути начальству.
Переді мною бланк "статистики народного образования Харьковской губернии "Личная карточка учащего" села Новопавлівки Харківської губернії Болотова В.К., з якої ми взнаємо, що означений Болотов В.К. закінчив двокласну учительську школу у місті Слов`янську, викладав у церковно-парафіяльній школі з 1 жовтня 1912 року. В школі викладалися Закон Божий, математика, російська мова, церковнослов`янська мова і співи. В 1914 році повний курс навчання у школі пройшли 7 дітей - шість хлопців і одна дівчинка. Навчальний рік почався 9 вересня, закінчився 26 квітня.До 20 грудня 1914 року в шкільному реєстрі значився 61 учень - 48 хлопців і 13 дівчат на трьох відділеннях (треба розуміти у трьох класах). Так от: в звітному бланку на питання чи проводилися в школі такі заходи, як літературні читання, новорічна ялинка, екскурсії на природу, бесіди з природознавства тощо стоїть чесне "ні". Що б ми не говорили про викладача Болотова В.К., але така відповідь свідчить, що над ним не стояла грізна постать Наркомоса з обов`язковим "охватить", і "обеспечить".
Така система існувала десятиліттями. І от до влади прийшли більшовики зі своєю класовою теорією, зі всеобучем, "повним середнім" і т.д., і в якій учитель опинився в якості "прослойки". Таким чином, він одразу став неповноцінним, в якій ролі і перебував надалі. І хоча дідусь-казкар бокнув щось там з перепою про те, що "вчитель в нас буде поставлений на таку височінь, на якій ніхто й ніколи не був", все відбулося з точністю до навпаки, чому ми давно не дивуємося. Тому що більшовизм в усіх його проявах прорікає одне, а думає про зовсім протилежне.
У попередньому пості я наводив слова О.П.Довженка про прибитого, нерозумного, затурканого радянського учителя-попихача. Тавро класової неповноцінності і підозри висіло над учителем в 1920-1950-і роки. Він повинен був сліпо виконувати усі вказівки партійного комітету, директора, голови колгоспу. Вчитель став сліпим знаряддям боротьби з куркулем в 1930-і. Під дворами "куркулів" стояли учні шкіл на чолі зі своїми учителями і годинами скандували: "Глитай! Куркуль!" Ця психічна атака дуже нагадує сучасні реалії. У роки війни маса вчителів лишилась на окупованій території (навіть у міфові про евакуацію йому не знайшлося місця). Дехто з них з обов`язку, а дехто з безвиході вчив дітей при окупантах, за що, звичайно, постраждав.
Найбільш безвихідним було становище сільского вчителя. Країна і колгоспи шанували комбайнерів, доярок і свинарів. Вчитель ж же готував доповіді головам колгоспів до свят. Сам же він був ніким. Заробітна плата його була жебрацька, він повинен був вести нескінченні "політзаняття" і гуртки, співати увечері в хорі і полоти за рознарядкою буряк. А ще він повинен був, щоб вижити, тримати вдома корову, свиню і курей. Уявіть собі вчительку, яка в перервах між уроками бігає подоїти додому корову...
Ах, мало не забув! Була світла пляма в житті учителя: двомісячна відпустка влітку! Але він її,як правило, десь марнував у гонитві за карбованцем...
Усе це (і безліч іншого) поступово зробило професію учителя непрестижною, призначенням негідних на інше людей, соціальних аутсайдерів. Хтось може зауважити, що я згустив фарби - ні. Була сяюча лубочна ікона учителя з одного боку і важка невдячна праця з іншого. Непрестижність професії привело туди і відповідних людей. Найпростішим способом отримати таку важливу в СРСР вищу освіту було поступити в педагогічний вуз. Ще одна деталь: в школах усе менше ставало учителів-чоловіків, а все більше жінок. Учительські вузи наповнювались дівчатами із сумнівною якістю знань (це безвідносно до статі, тут немає чоловічого імперіалізму), яких мій знайомий начальник відділу освіти (давно покійний) називав влучно учиТЕЛИЦІ.
До цього додати непрестижність освіти взагалі...
Тепер ми маємо убогого недорозвиненого вчителя-жебрака, над яким сміються і з якого знущаються учні - діти мажорів і напівмажорів; маємо його абсолютну залежність від держави в образі бюрократа (від партії регіонів в даному випадку); маємо його загнаність і безвихідь; маємо, те, що маємо, як сказав один з тих, хто ще глибше увігнав учителя в багно пристосуванства.
Чи може бути ця біомаса іншою? В наших реаліях - ні. Тут вихід один - або ти говориш своє тверде "ні" і покидаєш роботу (можливо, а можливо й ні), або спокійно у череді учителиць їдеш махати прапором і слухати маячню з трибуни. Вибирають найчастіше останнє. А це значить, що в країни, де такі вчителі становлять більшість, майбутнє під питанням. На жаль, це реалії.