За вікном. Ленінський монастир
Місто Ленінград свого часу назвали на честь керманича пролетаріату - Леніна. Чому Володю Ульянова назвали Леніном, ніхто не знає, хіба що Крупська.
Якщо місто назвали на честь людини, то чому б не назвати людину на честь міста, думаю я собі, заїжджаючи до маленького містечка Lehnin, що трохи південно-західніше Берліну.
Знаходиться тут червоного кольору не мавзолей, а червона цегла готичного клостеру - колишнє абатство цистерціанського ордену.
Будинок Сесилі, що є флагманом усього архітектурного комплексу, в аранжуванні квітучих каштанів, вигідно відрізняє тутешню галявинку від згаданих вище ленінських місць.
Та грець вже з ним, з людиною в кепці з його першоквітневими тезисами, на дворі травень, світить сонце, все квітне навкруги, а я, наче подорожую в часі, гуляючи сучасними доріжками серед вікових споруд.
За задумом митця, чи то згідно генеральної лінії, як би мовили продовжувачі справи вождя (не сходить тезка з язика), існували чіткі правила оформлення вікон Монастиря - вони малися бути безбарвними, без хрестів і традиційних зображень біблейських осіб.
На початку минулого сторіччя, після часів певної невизначеності, утворився тут вже жіночий монастир Луїзи Генрієти. Додалися нові, більш сучасні споруди, які з одного боку не вписувались у загальний стилістичний розклад, проте виглядають гармонійно і ефектно, особливо після нещодавньої реставрації.
Кругом монастирських володінь, що на всяк випадок, або за інерцією з давніх часів, оточені високим, але також червоним і готичним муром, все красиво і зелено.
Ну хіба хто бачив монастирі у непривабливих місцях? Питання риторичне).
Якщо місто назвали на честь людини, то чому б не назвати людину на честь міста, думаю я собі, заїжджаючи до маленького містечка Lehnin, що трохи південно-західніше Берліну.
Знаходиться тут червоного кольору не мавзолей, а червона цегла готичного клостеру - колишнє абатство цистерціанського ордену.
Будинок Сесилі, що є флагманом усього архітектурного комплексу, в аранжуванні квітучих каштанів, вигідно відрізняє тутешню галявинку від згаданих вище ленінських місць.
Та грець вже з ним, з людиною в кепці з його першоквітневими тезисами, на дворі травень, світить сонце, все квітне навкруги, а я, наче подорожую в часі, гуляючи сучасними доріжками серед вікових споруд.
За задумом митця, чи то згідно генеральної лінії, як би мовили продовжувачі справи вождя (не сходить тезка з язика), існували чіткі правила оформлення вікон Монастиря - вони малися бути безбарвними, без хрестів і традиційних зображень біблейських осіб.
На початку минулого сторіччя, після часів певної невизначеності, утворився тут вже жіночий монастир Луїзи Генрієти. Додалися нові, більш сучасні споруди, які з одного боку не вписувались у загальний стилістичний розклад, проте виглядають гармонійно і ефектно, особливо після нещодавньої реставрації.
Кругом монастирських володінь, що на всяк випадок, або за інерцією з давніх часів, оточені високим, але також червоним і готичним муром, все красиво і зелено.
Ну хіба хто бачив монастирі у непривабливих місцях? Питання риторичне).