Big city nights
От не люблю я суперечки на тему „понаїхавші” проти „корінних”, але нещодавно знову вляпався. Причому, тема була доволі цікава, а саме - як відрізнити одних від інших. Не перестаю дивуватися, скільки хуйні у людей в головах. Пропонували відсіювати за акцентом, ходою, одягом, манерою спілкування і це ще не все. Прозвучали і більш логічні та цікаві думки. Як, наприклад, персонажі, що розмовляють суржиком, готують майонезні салати під горілочку, похваляються крутими гаджетами та присутністю на вечірках в модних клубах насправді ще не відірвалися від глибоко архаїчної аграрної культури.
Одразу застерігаю, що не треба записувати мене в категорію снобів. Я зовсім не вважаю, що сільське походження - це щось погане. Власне, мій прадід сто років тому теж „понаїхав” до Києва з австро-угорської глушини. І ситуація з „понаїздом” не тішить мене з інших причин.
Але повернусь до відмінностей. Вони не в зовнішніх проявах. Це лише наслідки. Відмінності - в меті та очікуваннях від столиці. В намаганнях „закріпитись”, здаватись, а не бути. Більшість провінціалів, нажаль, полюють саме на big city nights та довгу гривню. Хочуть лише отримувати і нічого не віддавати натомість. За великим рахунком, саме для них будуються незліченні торгівельно-розважальні центри та завозяться найсучасніші цацки в магазини.
За великим рахунком, тут справа навіть не в походженні. Але більшість провінціалів їдуть до Києва саме з цією метою.
Кияни, здебільшого, вдягнені просто, але зручно. Нечасто бувають в пафосних ТРЦ, адже знають, де знаходяться магазини з якісними товарами та адекватними цінами. Рідко відвідують пафосні клуби, тому що не ставлять за мету зняти гламурну кісу чи олігарха, а зібратися своєю компанією краще в затишному пабі, кафешці чи на неформальній кухні. Вони не намагаються комусь щось довести. Вони тут просто живуть.
Я сам полюбив своє місто не одразу, а лише тоді, коли відкрив його секретну, і, водночас, повсякденну сутність. Саме цю сутність, а не Хрещатик та Лавру намагаюсь продемонструвати коли мене просять „показати Київ”. Особливо тим, хто збирається тут лишитись. Можливо, хоча б хтось з них зрозуміє та одним правильним „понаїхавшим” стане більше ;)
Одразу застерігаю, що не треба записувати мене в категорію снобів. Я зовсім не вважаю, що сільське походження - це щось погане. Власне, мій прадід сто років тому теж „понаїхав” до Києва з австро-угорської глушини. І ситуація з „понаїздом” не тішить мене з інших причин.
Але повернусь до відмінностей. Вони не в зовнішніх проявах. Це лише наслідки. Відмінності - в меті та очікуваннях від столиці. В намаганнях „закріпитись”, здаватись, а не бути. Більшість провінціалів, нажаль, полюють саме на big city nights та довгу гривню. Хочуть лише отримувати і нічого не віддавати натомість. За великим рахунком, саме для них будуються незліченні торгівельно-розважальні центри та завозяться найсучасніші цацки в магазини.
За великим рахунком, тут справа навіть не в походженні. Але більшість провінціалів їдуть до Києва саме з цією метою.
Кияни, здебільшого, вдягнені просто, але зручно. Нечасто бувають в пафосних ТРЦ, адже знають, де знаходяться магазини з якісними товарами та адекватними цінами. Рідко відвідують пафосні клуби, тому що не ставлять за мету зняти гламурну кісу чи олігарха, а зібратися своєю компанією краще в затишному пабі, кафешці чи на неформальній кухні. Вони не намагаються комусь щось довести. Вони тут просто живуть.
Я сам полюбив своє місто не одразу, а лише тоді, коли відкрив його секретну, і, водночас, повсякденну сутність. Саме цю сутність, а не Хрещатик та Лавру намагаюсь продемонструвати коли мене просять „показати Київ”. Особливо тим, хто збирається тут лишитись. Можливо, хоча б хтось з них зрозуміє та одним правильним „понаїхавшим” стане більше ;)