Jun 21, 2006 13:36
Дивились вчора чергову серію "South Park"-у (при чому в оригіналі! от коли я почав реально шкодувати про недосконале знання англійської мови!). Фабула така: мама Еріка у розпачі, бо абсолютно не може дати собі ради в плані його виховання і поведінки. Вони пробують всіх супер-нянь, яких Картман успішно спроваджує, якщо не заганяє до божевільні. Єдиний, хто зміг змінити його - це спеціаліст по тренуванню собак.
Направду я був дуже вражений, на скільки автори у 10-му, здається, сезоні, глобально переосмислюють і тонко подають специфіку людської психології! Ця мамаша, яка намагається надати своєму життю ваги тим, що намагається насититись чоловічою любов’ю, як вона маніпулює сином і сама робить з нього те, чим він і стає - вередливого і розбещеного засранця. Як геніально переносяться механізми поведінки паршивих псів на Картманівські стосунки в сім’ї...
І, найцікавіше і найсумніше, як сама матір, не може адаптуватись до позитивного Картмана, знову починає використовувати хибні стратегії виховання! На жаль, в переважній більшості сімей саме так і відбувається. Хвора-проблемна-невротична дитина слугує якимось патологічним цілям батьків. Це може бути і турбота, і відведення уваги від інших, наприклад, сексуальних проблем подружжя, і засіб "зайняти себе", щоб піклуватись, щоб самостверджуватись тощо... Система функціонує стало і абсолютно не хоче міняти свій статус-кво. Тому, якщо батьки приводять на терапію-реабілітацію-лікування дитину, але зміни в її стані-поведінці є їм (батькам) не вигідні, вони дуже часто переривають процес, повертаючи найслабший елемент назад у патологічну систему.
міркування,
професійне,
спостереження