Подорожні замітки
Днями (ну, недавно) їздив до Харкова. Дуже вагоме місто. Був вперше. Вразився сильно. Скоро поїду туди десь так на тиждень, напевно.
Цікаво так, що очікування від міста дуже сильно впливають на його сприйняття. Вперше в Києві я був на жорсткій олімпіаді, при чому переживав серйозну матеріальну скруту. Тому й враження мені довелося виправляти впродовж тривалого періоду часу. І лише після того, як я завів там друзів (не буду показувати пальцями :)), мені почала подобатись столиця.
З Харковом було все навпаки. Я вже їхав до цього міста зі страхом, що не встигну побачитись з друзями. По-перше, мене щиро приймав nedobalkan, водив містом, познайомив мене з фантастичною Площею і Госпромом (останній, до речі, нарешті зайняв чільне місце на робочому десктопі), показував вікна «Музею сексуальності» у своєму подвір’ї. За що йому - низький уклін :)
Але є ще в цьому місті людина, з якою мене вже 4 роки поєднує дивний зв’язок. Ми познайомились, коли вони приїжджали компанією у 2002 році до Львова з туристичною метою. І вже на місці вирішили подивитись на своїх колег у Львівському Університеті. Тому саме на кафедрі під час однієї з пар ми і познайомились. Виявилось, що почуття «колег» є ще сильнішими за почуття «земляків». Ми вважали своїм професійним обов’язком забезпечити їм побут і дозвілля. Чим ми успішно і займались два дні.
І от що цікаво. Ми бачимось 2, максимум 3 рази на рік. І кожна наша зустріч - це якийсь етап у житті кожного з нас. Є можливість зробити своєрідний переоблік: що було, що сталось, що є. Свого часу один дохтур порадив мені вести щоденник. Я взявся за цю справу, але закинув. І досі, між іншим, не можу набратися сміливості, щоб перечитати тамтешні записи. Так от: насправді цей щоденник я веду, при чому дуже сумлінно…
Цікаво так, що очікування від міста дуже сильно впливають на його сприйняття. Вперше в Києві я був на жорсткій олімпіаді, при чому переживав серйозну матеріальну скруту. Тому й враження мені довелося виправляти впродовж тривалого періоду часу. І лише після того, як я завів там друзів (не буду показувати пальцями :)), мені почала подобатись столиця.
З Харковом було все навпаки. Я вже їхав до цього міста зі страхом, що не встигну побачитись з друзями. По-перше, мене щиро приймав nedobalkan, водив містом, познайомив мене з фантастичною Площею і Госпромом (останній, до речі, нарешті зайняв чільне місце на робочому десктопі), показував вікна «Музею сексуальності» у своєму подвір’ї. За що йому - низький уклін :)
Але є ще в цьому місті людина, з якою мене вже 4 роки поєднує дивний зв’язок. Ми познайомились, коли вони приїжджали компанією у 2002 році до Львова з туристичною метою. І вже на місці вирішили подивитись на своїх колег у Львівському Університеті. Тому саме на кафедрі під час однієї з пар ми і познайомились. Виявилось, що почуття «колег» є ще сильнішими за почуття «земляків». Ми вважали своїм професійним обов’язком забезпечити їм побут і дозвілля. Чим ми успішно і займались два дні.
І от що цікаво. Ми бачимось 2, максимум 3 рази на рік. І кожна наша зустріч - це якийсь етап у житті кожного з нас. Є можливість зробити своєрідний переоблік: що було, що сталось, що є. Свого часу один дохтур порадив мені вести щоденник. Я взявся за цю справу, але закинув. І досі, між іншим, не можу набратися сміливості, щоб перечитати тамтешні записи. Так от: насправді цей щоденник я веду, при чому дуже сумлінно…