lost inside

[wasteheat]

твій світ там, де не потрібні слова. Хоча це й важко, а часом неможливо. Там, де усе по-справжньому, а чай з лимоном, як у дитинстві. Там, де відчуваєш себе собою і хочеш відверто ділитися відчуттями. Там є все, щоб не хотіти спати. Без сну зустрічати ранок. Ти радієш, що є сьогодні, і такий твій стан не бажає нічого змінювати. Ти боїшся цих змін і вперто п'єш молоко з медом, як заспокійливе. Пустотливо махаєш язиком до всього, що тебе турбує. І чекаєш на завтра, ніби воно принесе якусь мудрість і розставить все по правильних полицях.
Лише от що, ніхто вже його не врятує.
то ніби розумієш, але все одно залишаєшся на руїнах свого світу і не бажаєш нікуди йти, і навряд чи колись зможеш...