Пам'ятаючи і чекаючи
Учора довго розмірковувала, до чого ж точно готуватися. Рішення не прийшло. Лягла спати й виспалася.
Поїхала на Майдан: провідати, допомогти, подивитися. Зараз багато хто критикує Майдан у його теперішньому вигляді, не всім хочеться туди приїжджати і щось згадувати. У мене ця поїздка минула навпрочуд спокійно. Я вже навіть не плакала. Передала їжі, книжок, трохи грошей. Вперше побачила Гаврилюка (раніше з ним чомусь не перетиналася). Він вийшов сфотографуватися з якимись дітьми, попросилася і дівчина-підліток, але козак відмовив, сказав, що лише з маленькими дітками фотографується - і пішов знову до своїх побратимів. Дівчина - з батьком, очевидно - розгублено перезирнувшись, рушили далі.
На Майдані лунали заклики відбудувати якусь старовинну історичну баню. Для цього запрошували самооборонівців та просто небайдужих перехожих.
На одній із барикад наводив лад разом з іншими хлопець у камуфляжі. Звернула на нього увагу, бо мав перев'язане око. Підійти та заговорити, відволікши від роботи - не наважилася. Вдома в Інтернеті натрапила на свіжу розповідь про нього. Від тих, хто наважився підійти. Хлопцеві 25 років, розповів про жахи, які пережив. В око йому поцілили з помпової рушниці - вичікували, поки вигляне з-за щита. Мріє повернути зір. Потрібна заміна кришталика, яку нібито (можливо) зроблять у Чехії.
Знайшла і репортаж (стаття + більш розгорнуте аудіоінтерв'ю для радіо) про маминого колегу http://www.polradio.pl/5/198/Artykul/163806,%D0%A6%D1%96%D0%BD%D0%B0-%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B8
Тим часом знайомі говорять про місця розташування бомбосховищ і про те, до чого ж усе йде.
Завтрашній день може стати багато в чому вирішальним.
Поїхала на Майдан: провідати, допомогти, подивитися. Зараз багато хто критикує Майдан у його теперішньому вигляді, не всім хочеться туди приїжджати і щось згадувати. У мене ця поїздка минула навпрочуд спокійно. Я вже навіть не плакала. Передала їжі, книжок, трохи грошей. Вперше побачила Гаврилюка (раніше з ним чомусь не перетиналася). Він вийшов сфотографуватися з якимись дітьми, попросилася і дівчина-підліток, але козак відмовив, сказав, що лише з маленькими дітками фотографується - і пішов знову до своїх побратимів. Дівчина - з батьком, очевидно - розгублено перезирнувшись, рушили далі.
На Майдані лунали заклики відбудувати якусь старовинну історичну баню. Для цього запрошували самооборонівців та просто небайдужих перехожих.
На одній із барикад наводив лад разом з іншими хлопець у камуфляжі. Звернула на нього увагу, бо мав перев'язане око. Підійти та заговорити, відволікши від роботи - не наважилася. Вдома в Інтернеті натрапила на свіжу розповідь про нього. Від тих, хто наважився підійти. Хлопцеві 25 років, розповів про жахи, які пережив. В око йому поцілили з помпової рушниці - вичікували, поки вигляне з-за щита. Мріє повернути зір. Потрібна заміна кришталика, яку нібито (можливо) зроблять у Чехії.
Знайшла і репортаж (стаття + більш розгорнуте аудіоінтерв'ю для радіо) про маминого колегу http://www.polradio.pl/5/198/Artykul/163806,%D0%A6%D1%96%D0%BD%D0%B0-%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B8
Тим часом знайомі говорять про місця розташування бомбосховищ і про те, до чого ж усе йде.
Завтрашній день може стати багато в чому вирішальним.