Записати - не забути
Ще ніколи не була у цьому містечку за таких високих температур. Літо не настало, а вдерлося без черги.
* * *
У Ніжині - як завжди - сподобалося. Навіть не зважаючи на те, що не вдалося презентувати свій (спільний) проект із технічних причин. Шкода. Стільки зусиль, переживань. Та краще на такому не зациклюватися. Спілкування ж загалом було дуже багато. Плюс загальний виступ.
Завершення дня - дивовижне. З раннього ранку на ногах, а пізнього вечора...вивчення українських народних танців. Тих, що танцюються на вечорницях. Колись наші ще не зовсім далекі предки так і жили: весь день - робота, і нелегка, а вечорами примудрялися витанцьовувати. Тому вирішила, що жалітися й "пасувати" просто не можна. Дико втомилися і повеселилися. Хто скаже, що у таких танцях немає еротики, а є вона лише в танго чи ще там чомусь, то...я подумаю, що з ним зробити.
* * *
Чудово, що фестиваль, як і завжди, був спрямований на благодійність.
* * *
Зі стількома побачилася...
* * *
Не обійшлося й без провокаторів. Хоча головне - правильно на них реагувати. Дурнуваті запитання з зали на вечорі серйозної, глибокої поезії - це саме те.
Запам'яталося: "Коли вони запитали [у того, хто виступав] про онанізм, я просто вийшов із зали. І почав читати твою збірку".
* * *
Як і багато де, була проблема слухання-лише-себе-коханого. Тим часом хороший слухач - на вагу золота. До речі, цікаво: наскільки заангажовано напишуть про все цього разу. Ну то їхня совість.
* * *
Назад їхали електричкою. Удвох із Катею. Щось говорили між собою. Продавці всякого-різного ходили туди-сюди вагонами. І тут одна з таких продавщиць зупинилася біля нас, вручивши нам дві невеликі шоколадки. Це передав якийсь хлопець. Сидів далеченько. Мені незручно було озиратися, щоб хоча б подивитися. Я ж людина малоосвічена у таких речах, то мене просвітили: це так заведено. Якщо в електричці хтось комусь сподобався - передає цукерки.
* * *
Завтра не поїду до Холодного Яру. Хотіла. Сама винна, завтикала.
* * *
У Ніжині - як завжди - сподобалося. Навіть не зважаючи на те, що не вдалося презентувати свій (спільний) проект із технічних причин. Шкода. Стільки зусиль, переживань. Та краще на такому не зациклюватися. Спілкування ж загалом було дуже багато. Плюс загальний виступ.
Завершення дня - дивовижне. З раннього ранку на ногах, а пізнього вечора...вивчення українських народних танців. Тих, що танцюються на вечорницях. Колись наші ще не зовсім далекі предки так і жили: весь день - робота, і нелегка, а вечорами примудрялися витанцьовувати. Тому вирішила, що жалітися й "пасувати" просто не можна. Дико втомилися і повеселилися. Хто скаже, що у таких танцях немає еротики, а є вона лише в танго чи ще там чомусь, то...я подумаю, що з ним зробити.
* * *
Чудово, що фестиваль, як і завжди, був спрямований на благодійність.
* * *
Зі стількома побачилася...
* * *
Не обійшлося й без провокаторів. Хоча головне - правильно на них реагувати. Дурнуваті запитання з зали на вечорі серйозної, глибокої поезії - це саме те.
Запам'яталося: "Коли вони запитали [у того, хто виступав] про онанізм, я просто вийшов із зали. І почав читати твою збірку".
* * *
Як і багато де, була проблема слухання-лише-себе-коханого. Тим часом хороший слухач - на вагу золота. До речі, цікаво: наскільки заангажовано напишуть про все цього разу. Ну то їхня совість.
* * *
Назад їхали електричкою. Удвох із Катею. Щось говорили між собою. Продавці всякого-різного ходили туди-сюди вагонами. І тут одна з таких продавщиць зупинилася біля нас, вручивши нам дві невеликі шоколадки. Це передав якийсь хлопець. Сидів далеченько. Мені незручно було озиратися, щоб хоча б подивитися. Я ж людина малоосвічена у таких речах, то мене просвітили: це так заведено. Якщо в електричці хтось комусь сподобався - передає цукерки.
* * *
Завтра не поїду до Холодного Яру. Хотіла. Сама винна, завтикала.