Наче "здрастє" серед ночі
Гостювала вчора у друзів у Вишгороді. Запрошували залишитися переночувати, а зранку вже поїхати додому. Але відмовилася, бо завтра мала певні справи і вирішила, що краще поїхати пізно ввечері. Сіла в маршрутку. Точніше - стала. Бо саме для мене місця не лишилося. Та постояти до Києва - це нормально, головне - швидше доїхати.
Хвилин за п’ять один із двох чуваків, які сиділи на місцях поряд, раптом зауважив, що я стою. Поступився місцем. Подякувала, сіла. Тут уже я зауважила, що ці двоє друзів трохи на підпитку. Помовчавши трохи, вони обидва почали наперебій зі мною знайомитися. Певне, вирішили, що «спасибі» в кишеню не покладеш. Особливо старався якомога більше про мене випитати той, який той, який поступився, і тепер стояв наді мною. (далі буде)
Хвилин за п’ять один із двох чуваків, які сиділи на місцях поряд, раптом зауважив, що я стою. Поступився місцем. Подякувала, сіла. Тут уже я зауважила, що ці двоє друзів трохи на підпитку. Помовчавши трохи, вони обидва почали наперебій зі мною знайомитися. Певне, вирішили, що «спасибі» в кишеню не покладеш. Особливо старався якомога більше про мене випитати той, який той, який поступився, і тепер стояв наді мною. (далі буде)