Змило небуття його сліди

[vzahalinijak]

Коли вчилася у середніх, чи, може, навіть у молодших класах, у якійсь газеті чи журналі привернув увагу опублікований вірш. Сподобався. Переписала його окремо. Потім, по-моєму, переписувала ще раз. Тепер знайшла той аркуш, закладений у зошит. Це мій і не мій почерк. Тільки автора - не знаю чому - не записала. Чи справді не було зазначено, чи забула, чи це для мене було не таке суттєве, як поезія. І досі не знаю, чиє...
________________________

Твій портрет

Вже ніщо з минулим не єднає:
Змило небуття його сліди.
Спомини і мрії догорають
На кострищі болю та біди.
Наче купка листя золотого
На бульварі корчиться в огні.
Пусто в снах: ні доброго, ні злого...
Тільки в листопадовім вікні
З чорної каштанової рами
(Вже над нею хор пташиний вщух!)
Твій портрет, розмножений вітрами,
У лабораторії дощу...