Практика в Індії
Було боязко і дивно спочатку виступати експертом і проводити тренінги для волонтерів. Але як сказала одна з учасниць - головне щоб була пристрасть. А її я маю. І крім того, всі волонтери тут, такі ж непрофесіонали і любителі як і я. Ні в кого з них нема педагогічної освіти, більшість з них випускники технічних спеціальностей. Для того, щоб робити, те що любиш - не потрібна освіта. Це формальності.
Які вони прекрасні ці волонтери, як у них очі горять, як вони люблять своїх дітей, яких них часом по 60-90 в класі… Яку мужність треба мати, щоб не будучи учителем за освітою стати перед дітьми і вести їх, показувати їм, що вони можуть більше. Які прекрасні ідеї виникають в їх головах, коли їм дати свободу і не нав’язувати як має бути. Скільки часу і енергії вони інвестують на це… В них майже нема вихідних. В цей час вони могли б будувати кар’єру або займатися особистим життям… І дружня атмосфера взаємодопомоги і вся організація розбита на маленькі групи підтримки, в яких вони обговорюють проблеми та потенціал росту кожного з волонтерів. Майже як у сектах… Ммм :)
І з мовою - теж проблем не було. Моя англійська набагато гірша німецької, але мені це тут не заважало. Мабуть тому, що для більшості тут - вона теж не є рідною мовою, і вони говорять теж з акцентом. Особливо діти, що її лише вивчають. Тут було головне - щоб ми розуміли одне одного.
Я навчилася багато від них. Насамперед про цінності. В них вони грають центральну роль. Вчителі-волонтери щоразу фокусують на них увагу дітей: courage, teamwork, hard work, courage, empathy, vulnerability… В залежності від потреб конкретного класу ті чи інші цінності в даний момент можуть бути важливішими. Про них говорять, на прикладі конкретних дій дітей і конкретних завдань. І так вони стають свідомими і інтегруються особистість.
А ще - вони називають кожен період розвитку, кожен проект - мандрівкою (journey), з її злетами і падіннями. І в кінці кожної такої мандрівки кожен з них описує її в мистецькій формі - чи то віршем, чи картинкою-коміксом, чи піснею… І це роблять і дорослі волонтери і діти. Мені здається це дуже гарною традицією.
А ще - важливість зворотного зв’язку. Після кожного заняття діти і дорослі пишуть на листочках паперу feedback ведучому, а також вибірково одне одному. Спочатку мені було так стрьомно їх читати, я так боялась критики… Але я отримала так багато позитивного підкріплення, що критика сприймалась мною набагато м’якіше. Я отримала підкріплення того, що те що я роблю, те що мене захоплює - потрібне. Побачити частинки того, про що я говорила - на тренінгах, що вели інші. Що я надихаю. Що мене люблять. Що я маю іти далі. Це було мені дуже важливо знати, мені цього так не вистачало в Німеччині.
"People are the prettiest when they talk about something they love with passion in their eyes." (с)
Я навчилася багато чому, побачила як може функціонувати організація, що заснована на натхненні учасників. У мене є багато записів, які я ще не розгрібала. Скоро буду. Сподіваюсь, що мені знадобиться це в майбутньому і я колись буду на такій же натхненній роботі з таким же бажанням нести світло і розвиватися.
Які вони прекрасні ці волонтери, як у них очі горять, як вони люблять своїх дітей, яких них часом по 60-90 в класі… Яку мужність треба мати, щоб не будучи учителем за освітою стати перед дітьми і вести їх, показувати їм, що вони можуть більше. Які прекрасні ідеї виникають в їх головах, коли їм дати свободу і не нав’язувати як має бути. Скільки часу і енергії вони інвестують на це… В них майже нема вихідних. В цей час вони могли б будувати кар’єру або займатися особистим життям… І дружня атмосфера взаємодопомоги і вся організація розбита на маленькі групи підтримки, в яких вони обговорюють проблеми та потенціал росту кожного з волонтерів. Майже як у сектах… Ммм :)
І з мовою - теж проблем не було. Моя англійська набагато гірша німецької, але мені це тут не заважало. Мабуть тому, що для більшості тут - вона теж не є рідною мовою, і вони говорять теж з акцентом. Особливо діти, що її лише вивчають. Тут було головне - щоб ми розуміли одне одного.
Я навчилася багато від них. Насамперед про цінності. В них вони грають центральну роль. Вчителі-волонтери щоразу фокусують на них увагу дітей: courage, teamwork, hard work, courage, empathy, vulnerability… В залежності від потреб конкретного класу ті чи інші цінності в даний момент можуть бути важливішими. Про них говорять, на прикладі конкретних дій дітей і конкретних завдань. І так вони стають свідомими і інтегруються особистість.
А ще - вони називають кожен період розвитку, кожен проект - мандрівкою (journey), з її злетами і падіннями. І в кінці кожної такої мандрівки кожен з них описує її в мистецькій формі - чи то віршем, чи картинкою-коміксом, чи піснею… І це роблять і дорослі волонтери і діти. Мені здається це дуже гарною традицією.
А ще - важливість зворотного зв’язку. Після кожного заняття діти і дорослі пишуть на листочках паперу feedback ведучому, а також вибірково одне одному. Спочатку мені було так стрьомно їх читати, я так боялась критики… Але я отримала так багато позитивного підкріплення, що критика сприймалась мною набагато м’якіше. Я отримала підкріплення того, що те що я роблю, те що мене захоплює - потрібне. Побачити частинки того, про що я говорила - на тренінгах, що вели інші. Що я надихаю. Що мене люблять. Що я маю іти далі. Це було мені дуже важливо знати, мені цього так не вистачало в Німеччині.
"People are the prettiest when they talk about something they love with passion in their eyes." (с)
Я навчилася багато чому, побачила як може функціонувати організація, що заснована на натхненні учасників. У мене є багато записів, які я ще не розгрібала. Скоро буду. Сподіваюсь, що мені знадобиться це в майбутньому і я колись буду на такій же натхненній роботі з таким же бажанням нести світло і розвиватися.