Індія і чого вона навчила.
Дві різні картинки - до і після.
Раніше мені Індія здавалась сонячною країною з багатьма екзотичними фруктами, яскравими вбраннями і духовністю на кожному кроці. Країною, де можна розслабитися і зарядитися під звуки мантр, заняття йогою, медитації. Знайти себе.
І так, я дійсно пізнала себе глибше в цій подорожі. Але трохи інакше ніж гадала. Як казав хтось мудрий, Індія дарує кожному щось своє, що саме йому зараз потрібно. Це неможливо передбачити.
Особливо Делі виявився набагато далі від моїх індійських ідеалів. Смог, пил, сміття, сіре і величезне місто, купа людей і машин, що весь час сигналять, так, що закладає вуха,… Продавці і таксисти, що пристають на кожному кроці і хочуть надурити … Але я вже про це розповідала.
З часом я звикла до цього, це стало лише фоном. А на передньому плані - практика. Про неї в наступному пості. Після неї мені насправді хотілося вже додому… Мені було достатньо і подорожі і життя в Індії…
Але ми ще раніше домовилися з М. що поїдемо два тижні подорожувати. Перед поїздкою я сказала, що не хочу повторювати тигдиктигдик попередньої поїздки, щоб менше міст за більше часу, а не кожен день переїжджати. Спитала М. що він хоче від Індії - він сказав відпочити і розслабитися… Ну і як ви думаєте що вийшло?
Продовжуючи традицію нашого літнього походу наш відпочинок вийшов відпочинком, від якого ще треба відпочивати...Отруєння, проблеми з алергіями, з тим що дихати важко (повітря в Делі найбрудніше в світі). Та навіть коли вибралися з Делі, то в хостелі була утечка газа вночі, то М. чуть не задихнувся… А потім стрес переїздів вночі автобусами і поїздами з пересадками, потім ночівля в хостелі де багато килимів і подушок з пір’я - що звісно визиває алергію і не дає нормально виспатися. А ще до цього весь стрес від роботи та іншого, що накопичився ще раніше...Ну і звісно весь цей стрес куди дівається? Звісно - одне на одного! Куди ж іще?
В ці моменти я думала досі незвичні для мене думки: а може я взагалі не створена для сімї, для відносин? Може я аскет-отшельнік? І так буду щасливішою і користі людству зможу більше принести? Як Мати Тереза… Або як Н…. подорожує сама по світу, і відносин більше не хоче. Має справу свого життя і здається щасливою. А з іншого боку купа нещасливих пар, що ніби на каторзі впряглися і мучають одне одного…Ну і навіщо народжувати нових дітей, коли на світі їх і так більше ніж достатньо? Чи я теж цього хочу? Любою ціною? Чи це мій вибір? Чи нав’язаний суспільством?.. Чого я так за це чіпляюсь? Невже я не самодостатня?..
Хм.. Але кожна криза - це потенціал для розвитку, чи не так?.. Аюрведична лікарка сказала, що певні речі потребують часу. Що треба давати другий шанс. Але третій шанс давати не варто. Коли це вже не злети і падіння, а лише падіння - то продовжувати не варто. І для обох краще розстатися. І що винити себе в цьому не варто, бо багато речей в житті трапляються не через нас і без видимих нами причин… Мені здається що шансів уже було більше ніж два, але таки ще бувають і злети а не тільки падіння…
А ще лікарка сказала що в мене токсини у всіх органах. І таки дійсно ці токсини відчувалися, особливо під кінець поїздки я майже розвалювалася. Сказала, що в мене дуже active mind і мені важко розслаблятися і медитувати. І тому мені треба робити active meditation. Це може бути малювання, танець, спорт… Там де мозок не думає. А читати мені протипоказано. Ага. Не дарма я ще змалку не люблю читати. :) А ще виписала мені ліків на три місяці, що я зараз приймаю.
Продовжила думку про active mind… погуглила. І виявила для себе, що я гіперчутлива. Чула про це раніше, підозрювала, але толком нічого не читала про це. А зараз почитала - і це так багато чого пояснює. І про моє дитинство, чого я відчувала себе такою особливою, чого я стала так рано вегетаріанкою, говорила про реінкарнації, читала книжку про війну коли інші читали незнайку... і про інтровертність і чого у мене стільки проблем, хоча ніби було щасливе дитинство… Іноді важливо знати лише термін, як це називається і уже стає легше. Ніби отримуєш право бути такою.
І тепер мені стало набагато зрозуміліше і чому мені так цікава арт-терапія, і чому мені так допомагає писання щоденника. І чому коли я не малюю і не пишу - я сходжу з розуму. І чому мені так важко висловлювати свої емоції, судження і думки іншим і особливо малознайомим людям. І чому я розучилася навіть сама їх чути. Тому що вони настільки відрізняються від «нормальних», настільки багатогранніші і інші, що я боюсь бути засудженою, незрозумілою і неприйнятою. Хочу їх знову чути… Писати вірші, малювати картини… І давати собі право бути такою. Адже гіперчутливість - це в одночас і дар.
Vulnerability.
Раніше мені Індія здавалась сонячною країною з багатьма екзотичними фруктами, яскравими вбраннями і духовністю на кожному кроці. Країною, де можна розслабитися і зарядитися під звуки мантр, заняття йогою, медитації. Знайти себе.
І так, я дійсно пізнала себе глибше в цій подорожі. Але трохи інакше ніж гадала. Як казав хтось мудрий, Індія дарує кожному щось своє, що саме йому зараз потрібно. Це неможливо передбачити.
Особливо Делі виявився набагато далі від моїх індійських ідеалів. Смог, пил, сміття, сіре і величезне місто, купа людей і машин, що весь час сигналять, так, що закладає вуха,… Продавці і таксисти, що пристають на кожному кроці і хочуть надурити … Але я вже про це розповідала.
З часом я звикла до цього, це стало лише фоном. А на передньому плані - практика. Про неї в наступному пості. Після неї мені насправді хотілося вже додому… Мені було достатньо і подорожі і життя в Індії…
Але ми ще раніше домовилися з М. що поїдемо два тижні подорожувати. Перед поїздкою я сказала, що не хочу повторювати тигдиктигдик попередньої поїздки, щоб менше міст за більше часу, а не кожен день переїжджати. Спитала М. що він хоче від Індії - він сказав відпочити і розслабитися… Ну і як ви думаєте що вийшло?
Продовжуючи традицію нашого літнього походу наш відпочинок вийшов відпочинком, від якого ще треба відпочивати...Отруєння, проблеми з алергіями, з тим що дихати важко (повітря в Делі найбрудніше в світі). Та навіть коли вибралися з Делі, то в хостелі була утечка газа вночі, то М. чуть не задихнувся… А потім стрес переїздів вночі автобусами і поїздами з пересадками, потім ночівля в хостелі де багато килимів і подушок з пір’я - що звісно визиває алергію і не дає нормально виспатися. А ще до цього весь стрес від роботи та іншого, що накопичився ще раніше...Ну і звісно весь цей стрес куди дівається? Звісно - одне на одного! Куди ж іще?
В ці моменти я думала досі незвичні для мене думки: а може я взагалі не створена для сімї, для відносин? Може я аскет-отшельнік? І так буду щасливішою і користі людству зможу більше принести? Як Мати Тереза… Або як Н…. подорожує сама по світу, і відносин більше не хоче. Має справу свого життя і здається щасливою. А з іншого боку купа нещасливих пар, що ніби на каторзі впряглися і мучають одне одного…Ну і навіщо народжувати нових дітей, коли на світі їх і так більше ніж достатньо? Чи я теж цього хочу? Любою ціною? Чи це мій вибір? Чи нав’язаний суспільством?.. Чого я так за це чіпляюсь? Невже я не самодостатня?..
Хм.. Але кожна криза - це потенціал для розвитку, чи не так?.. Аюрведична лікарка сказала, що певні речі потребують часу. Що треба давати другий шанс. Але третій шанс давати не варто. Коли це вже не злети і падіння, а лише падіння - то продовжувати не варто. І для обох краще розстатися. І що винити себе в цьому не варто, бо багато речей в житті трапляються не через нас і без видимих нами причин… Мені здається що шансів уже було більше ніж два, але таки ще бувають і злети а не тільки падіння…
А ще лікарка сказала що в мене токсини у всіх органах. І таки дійсно ці токсини відчувалися, особливо під кінець поїздки я майже розвалювалася. Сказала, що в мене дуже active mind і мені важко розслаблятися і медитувати. І тому мені треба робити active meditation. Це може бути малювання, танець, спорт… Там де мозок не думає. А читати мені протипоказано. Ага. Не дарма я ще змалку не люблю читати. :) А ще виписала мені ліків на три місяці, що я зараз приймаю.
Продовжила думку про active mind… погуглила. І виявила для себе, що я гіперчутлива. Чула про це раніше, підозрювала, але толком нічого не читала про це. А зараз почитала - і це так багато чого пояснює. І про моє дитинство, чого я відчувала себе такою особливою, чого я стала так рано вегетаріанкою, говорила про реінкарнації, читала книжку про війну коли інші читали незнайку... і про інтровертність і чого у мене стільки проблем, хоча ніби було щасливе дитинство… Іноді важливо знати лише термін, як це називається і уже стає легше. Ніби отримуєш право бути такою.
І тепер мені стало набагато зрозуміліше і чому мені так цікава арт-терапія, і чому мені так допомагає писання щоденника. І чому коли я не малюю і не пишу - я сходжу з розуму. І чому мені так важко висловлювати свої емоції, судження і думки іншим і особливо малознайомим людям. І чому я розучилася навіть сама їх чути. Тому що вони настільки відрізняються від «нормальних», настільки багатогранніші і інші, що я боюсь бути засудженою, незрозумілою і неприйнятою. Хочу їх знову чути… Писати вірші, малювати картини… І давати собі право бути такою. Адже гіперчутливість - це в одночас і дар.
Vulnerability.