душа просила чогось світлого і милого. і от нарешті знайшовся час та натхення подивитися "Лист для Момо".

( Read more... )

коли дійшла до межі, коли надмір напруги і немає сил - нарешті відпустила, здалась, з-мирилась.
і прийшов спокій. я повністю закутана у цю турботу. як лялечка. зовні і всередині. все вирішується без мене.
непотрібні мої хаотичні дії і гарячкові рішення. нема потреби в аналізі. не думається.
дихання. тішуся цим відчуттям безпеки і довіри тому, що є. як ( Read more... )

все можливо. переконалася ще раз.
навіть мої задьоргані нєрвішки можуть вимкнутися коли довести мене до межі (ага-ага, вона таки є!).
мандрашка вимикається і вмикається резервна енергія чистого пофігізму в спілкуванні з задрочами особливо приємним колегою. і ні разу не хвилюють його наїзди, роздратування, психування і те, що я "не вгодила". холодний ( Read more... )

мене називають наївною. і так співчутливо хитають головами. і уміляються разом з тим. "така наївна дівчинка, як вона в цьому світі житиме, ай-ай-ай", "що ж ти так прямо, треба уміти вліво-вправо звертати" і т.д.

я їх розумію. "злий і жорстокий світ". часом мені здається, що якби була більш наївна (аж до блондиності)  - було б значно легше ( Read more... )