Карпати 7-9.05.2013
Давно вже відомо, що кругла Земля -
Ми знову зустрінемо гори,
Чекає на нас там лавровий вінок
...А може вінок терновий?
Збирався написати одразу після походу, але тоді вирішив зробити це після того, як змонтую відео, та врешті не було часу ні на те, ні на інше.
Не буду виплітати хитромудрі словесні узори, радше викладу все коротко і фактажно.
Після попередньої поїздки в Карпати (тоді для мене першого походу в принципі) колишньою фірмою в 2011-ому мав непереборне бажання махнуть туди знов. Але якось не складалося: то проблеми на роботі, то головні горці нашого товариства мали якісь свої справи, то ше якась фігня. Однак на початку весни 2013-го я почав масово агітувати друзів і знайомих. Навербував аж чотирьох з собою включно)) В кінці кінців один член зондер-команди відпав через термінові аграрні роботи на фазенді. Коротше, лишилось три танкіста, три вісьолих друга: шкільний друг Максім (доречі на воєнці він здобув звання офіцера танкового взводу), мій брат, ну і я.
Спланували, зібрались, вперед!
Вирішили зробити петлю, аби менше бити машину: зі Звенигордки Черкаської обл. до Києва (дороги більш-менш терпимі, хіба-шо в районі Лисянки "покращені"), потім по трасі Київ-Чоп, далі звернули десь там на Івано-Франківськ і почалося... Хто їздив, той знає - такі дороги ше треба пошукать. Якщо 400км Київ-Чоп було подолано трохи довше ніж за 3 години, то 200км Львівською й Івано-Франківською областями тривали близько 4,5 годин.
Приїхали під вечір, коли вже сідало сонце, розмістилися в готельчику за 8 км від Заросляка (номер ми бронювали заздалегідь, аби залишити автомобіль на парковці під наглядом охорони і, власне, відпочити перед походом).
Одна з кімнат нашого номеру:
Увечері, під час тестування нагружених рюкзаків, урвалась шлейка на звичайному китайському наплічнику з рибацького магазину (тому порада: або брати нормальний тур. рюкзак, або отаку фігню і з собою кілька голок + нитку).
До речі, забув сказати! За 3 дні до поїздки я добряче захворів (температура, горло, всі діла), і з кожним днем мій стан погіршувався, хоча я не полишав надії чим швидше видужати. Врешті, за день до поїздки я підсів на бісептол (не було іншого виходу). В перший день подорожі почував себе, звичайно, хворим і слабким, але вже трохи ліпше. А наступного - о чудо, наступного ранку, відпочивши перед власне походом, я мав вельми бадьоре самопочуття!
Поснідавши готельним сніданком рушили в дорогу (стартували приблизно від КПП).
Тут можна включити музичку для атмосфери:
І майже одразу на мене посипалася критика типу: "нафіга ми ше скільки топчемо до Заросляка, коли можна було б взяти таксі чи домовитись і підсісти в якийсь тур. автобус...". Але дійшли без пригод. Далі продовжили свою дорогу синім маршрутом (коротшим) на Говерлу. І от, коли почався справжній підйом, прозріння і внутрішня паніка хлопців значно виросли))
Дружбан ще більш-менш живий, позерствує:
Під кінець сходження у мене в самого в кінці з'явилися зрадницькі думки типу: "хух, блін, шось так важко, а ше скільки пилять, реально може й не вийду..."
Хто буде в поході вперше (та й взагалі) - не ведіться на цю фігню. Підступні монологи Голума зроблять з вас ганчірку.
А ось уже на підступах до вершини Максім подумки проклинає мою авантюру і спопеляє Карпати напалмом праведного гніву:
З горем пополам вилізли. Хлопці скромно радіють:
Потім вальнули потрохи: хто - Джека Деніелса, хто - домашнього вина, і давай фоткатись на фоні Румунії (майже - Румунія на горизонті трохи лівіше):
Далі, коли почався спуск в сторону Петросу, а сонце хилилося до вершин, в наших рядах знову з'явились зрадницькі мотиви типу: "у нас закінчується вода, де тут джерела, ти взагалі знаєш куди йти? Як ти планував цей похід, якщо нічого тут не знаєш?!!" А я планував до кінця першого походного дня дійти до підніжжя Петросу, або й вийти-зійти з нього. Але зважаючи на ситуацію і час, вирішили спуститися на умовну рівнину за Говерлою і розбити там табір (благо джерел там було повно - весна ж бо!). Після вечері й алкодопінгу настрій збадьорився, проте небо підсунуло нам невелику свинку:
А за кілометрів 10-20 від нас в бік румунів небо було затягнуто дощовими рваними хмарами. Змайструвавши фірмову накидку з трьох дощовиків, лягли спати.
Рано (в годин 10-11)) повні ентузіазму продовжили маршрут в бік Петросу. В цей період снігу там ше навалом - місцями було вище колін.
На підходах до Петроса:
Розпочавши сходження, Максім сказав, шо він краще чефірне і відпочине, почекає нас внизу. Ми довго не вмовляли - викинули йому частину речей і вперед!
Підйом тут складніший, ніж на Говерлу, проте з полегшеними рюкзаками і, загартовані попереднім днем, взяли гору досить таки ненапряжно.
Трохи позерства:
На фоні Говерли:
Далі був спуск, зустріч з білорусами, які продали нам солі, повернення на старе кемпінгове місце під Говерлою, віднаходження в жеребі частини продуктів, які ми тут лишили на початку дня, вечеря, сон.
Третього дня я мав намір піти до озера Несамовитого і звідти спуститися до "Заросляка", так би мовити замкнути історичне коло (2011-го ми, піднявшись на Смотрич і пройшовши по хребту до Несамовитого, спустилися до "Заросляка"). Але повернувшись на Говерлу і кинувши оком в бік озера (заодно згадавши застереження жінки-інструктора на КПП, типу там в долину зійшло багато снігу), спостерігаючи густо покриті снігом схили, вирішили спускатися до "Заросляка" від Говерли, але іншим маршрутом (зеленим). До речі, на самій горі було народу трохи більше, як на базарі - 9 травня. Повно всяких скаутів та інших завзятих юнаків і дівчат.
Долазимо до вершини з боку Петросу:
Ми з братом на фоні маленького балагану:
На фоні Петроса:
А далі карколомний швидкісний спуск сніговою ділянкою, кілометровий відрізок босоніж, купання в річка і водоспадах (я би залюбки, але ж сидів на антибіотиках, тому вирішив не ризикувати):
На Заросляку затарились чайами/магнітиками і вирішили взяти таксі, проте нам заломили 100 грн за 8 км ("ну ти ж розумієш, підвіска розбивається на такій дорозі"), у відвовідь на що ми вирішили добиратися до КПП пішки.
PS. Знімалося все на нокію експресс мьюзік, гоупро хіро 2 і айфон 4ес, так шо даруйте за фіговеньку якість.