(no subject)
Гра у прецедент
Віталій Портников
Проголошення незалежності Косова дійсно виглядає безпрецедентним з погляду міжнародного права - вперше після Другої світової війни незалежною стає не союзна республіка, а автономна частина незалежної держави.
Ніде правди діти: сама структура „союзних” та „автономних” - дивовижна комуністична вигадка. Ніхто не може пояснити мені, чим українці та киргизи „союзніші” за татар чи чеченців, а словенці й македонці - за албанців. І чому одні мали право на незалежність, а інші - ні.
Однак, як не дивно, міжнародне право базувалося саме на вигадці Володимира Леніна і Йосипа Броз Тіто. Сталін, як відомо, був прихильником плану „автономізації” - тобто щоб автономними були всі республіки і всі вони увійшли до складу Росії. Однак Ленін виступив проти - бо більшовикам довелося б поховати власні гасла про право націй на самовизначення. Після Другої світової війни Тіто пішов ленінським курсом. В результаті - маємо те, що маємо: 15 визнаних незалежних держав на пострадянському просторі та шість - на пост’югославському. Плюс Косово.
Після проголошення його незалежності є два шляхи. Перший - зробити вигляд, що ніякого прецеденту немає, що мова йде про незалежність не автономії, а такого собі міжнародного протекторату. І що право Косова на свободу обумовлено трагедією албансько-сербських взаємин, що закінчилися вигнанням мільйонів албанців з краю й інтервенцією НАТО. І швидко проїхати цю зупинку, ніби її ніколи й не було.
А можна йти другим шляхом - наполягати, що це - прецедент і що незалежність Косова означає можливість визнання незалежності інших самопроголошених суб'єктів. Таких утворень у світі чимало - зокрема й на пострадянському просторі.
Росія, яка рішуче виступає проти незалежності Косова, пішла другим шляхом. Ще до оприлюднення рішення косовського парламенту відбулася зустріч міністрів закордонних справ Росії і Абхазії Сергія Лаврова і Сергія Шамби, під час якої обговорювали наслідки цієї події. Звісно, нота грузинського МЗС росіян не зупинила. До проголошення косовської незалежності, очевидно, готувалися - однак не так на пост’югославському, як на пострадянському просторі.
Вже наступного дня після проголошення незалежності Косова голова Державної Думи Борис Гризлов зустрівся з президентами Південної Осетії і Абхазії Едуардом Кокойти та Сергієм Багапшем і підкреслив, що Москва вважає проголошення незалежності Косова нелегітимним. Проте водночас таким, що забезпечує всі необхідні передумови для побудови нових форматів взаємин Росії із самопроголошеними державами в зоні життєвих інтересів Росії, надто на пострадянському просторі.
Це аж ніяк не шизофренія в одній політичній голові. Це крок, який передбачався заздалегідь. У перекладі це означає, що Москва - насправді - задоволена тим, що відбулося. Проголошення незалежності Косова значно посилює її позиції на пострадянському просторі. Тепер одні держави будуть визнавати незалежність Косова, а інші - рішуче її заперечувати. З-поміж тих, хто не збирається визнавати Косова, - Іспанія і Грузія, яких не можна запідозрити у тому, що вони перебувають під впливом Москви. Але вони прекрасно усвідомлюють майбутнє своєї територіальної цілісності, у разі якщо Косово виявиться прецедентом. І Росія може взяти сусідів за горло, не оглядаючись більше на Захід.
Очевидно, що серйозні проблеми виникнуть насамперед у держав ГУАМу. Всі вони, окрім України, мають територіальні конфлікти. А Україна має Крим. Якщо все вийде із самопроголошеними республіками, а Київ надалі діятиме, не оглядаючись на Москву, із Кримом не забариться. І зовсім не з кримсько-татарським.
Звичайно, все це - тактичні перемоги. Росія - федерація із невирішеними конфліктами. І якщо Косово стане прецедентом насамперед на пострадянському просторі, це створить численні проблеми для самої Росії. Не варто вважати, що кавказький вузол розрубаний назавжди. Ситуація у Чечні виглядає глянцевою тільки на екрані російського телебачення - стабільність у регіоні радше удавана і в будь-який момент може змінитися новим протистоянням. І не тільки в самій Чечні, а й в Інгушетії, Дагестані та інших республіках Північного Кавказу.
Однак чи справа тільки в Кавказі? Є й інші проблемні регіони з багатою історією протистояння з центром. Не варто забувати, що ще 17 років тому Татарстан намагався стати союзною республікою, на його території не проводилися вибори російського президента, а конфлікт між Москвою і Казанню був вирішений тільки завдяки ексклюзивним домовленостям Бориса Єльцина і Мінтімера Шаймієва, який, до речі, і досі очолює республіку. Тому створення косовського прецеденту може бути тільки тактичною перемогою Росії - стратегічно воно загрожує самій російській державності. Але сусідам Росії від цього не легше...
www.novynar.com.ua
Віталій Портников
Проголошення незалежності Косова дійсно виглядає безпрецедентним з погляду міжнародного права - вперше після Другої світової війни незалежною стає не союзна республіка, а автономна частина незалежної держави.
Ніде правди діти: сама структура „союзних” та „автономних” - дивовижна комуністична вигадка. Ніхто не може пояснити мені, чим українці та киргизи „союзніші” за татар чи чеченців, а словенці й македонці - за албанців. І чому одні мали право на незалежність, а інші - ні.
Однак, як не дивно, міжнародне право базувалося саме на вигадці Володимира Леніна і Йосипа Броз Тіто. Сталін, як відомо, був прихильником плану „автономізації” - тобто щоб автономними були всі республіки і всі вони увійшли до складу Росії. Однак Ленін виступив проти - бо більшовикам довелося б поховати власні гасла про право націй на самовизначення. Після Другої світової війни Тіто пішов ленінським курсом. В результаті - маємо те, що маємо: 15 визнаних незалежних держав на пострадянському просторі та шість - на пост’югославському. Плюс Косово.
Після проголошення його незалежності є два шляхи. Перший - зробити вигляд, що ніякого прецеденту немає, що мова йде про незалежність не автономії, а такого собі міжнародного протекторату. І що право Косова на свободу обумовлено трагедією албансько-сербських взаємин, що закінчилися вигнанням мільйонів албанців з краю й інтервенцією НАТО. І швидко проїхати цю зупинку, ніби її ніколи й не було.
А можна йти другим шляхом - наполягати, що це - прецедент і що незалежність Косова означає можливість визнання незалежності інших самопроголошених суб'єктів. Таких утворень у світі чимало - зокрема й на пострадянському просторі.
Росія, яка рішуче виступає проти незалежності Косова, пішла другим шляхом. Ще до оприлюднення рішення косовського парламенту відбулася зустріч міністрів закордонних справ Росії і Абхазії Сергія Лаврова і Сергія Шамби, під час якої обговорювали наслідки цієї події. Звісно, нота грузинського МЗС росіян не зупинила. До проголошення косовської незалежності, очевидно, готувалися - однак не так на пост’югославському, як на пострадянському просторі.
Вже наступного дня після проголошення незалежності Косова голова Державної Думи Борис Гризлов зустрівся з президентами Південної Осетії і Абхазії Едуардом Кокойти та Сергієм Багапшем і підкреслив, що Москва вважає проголошення незалежності Косова нелегітимним. Проте водночас таким, що забезпечує всі необхідні передумови для побудови нових форматів взаємин Росії із самопроголошеними державами в зоні життєвих інтересів Росії, надто на пострадянському просторі.
Це аж ніяк не шизофренія в одній політичній голові. Це крок, який передбачався заздалегідь. У перекладі це означає, що Москва - насправді - задоволена тим, що відбулося. Проголошення незалежності Косова значно посилює її позиції на пострадянському просторі. Тепер одні держави будуть визнавати незалежність Косова, а інші - рішуче її заперечувати. З-поміж тих, хто не збирається визнавати Косова, - Іспанія і Грузія, яких не можна запідозрити у тому, що вони перебувають під впливом Москви. Але вони прекрасно усвідомлюють майбутнє своєї територіальної цілісності, у разі якщо Косово виявиться прецедентом. І Росія може взяти сусідів за горло, не оглядаючись більше на Захід.
Очевидно, що серйозні проблеми виникнуть насамперед у держав ГУАМу. Всі вони, окрім України, мають територіальні конфлікти. А Україна має Крим. Якщо все вийде із самопроголошеними республіками, а Київ надалі діятиме, не оглядаючись на Москву, із Кримом не забариться. І зовсім не з кримсько-татарським.
Звичайно, все це - тактичні перемоги. Росія - федерація із невирішеними конфліктами. І якщо Косово стане прецедентом насамперед на пострадянському просторі, це створить численні проблеми для самої Росії. Не варто вважати, що кавказький вузол розрубаний назавжди. Ситуація у Чечні виглядає глянцевою тільки на екрані російського телебачення - стабільність у регіоні радше удавана і в будь-який момент може змінитися новим протистоянням. І не тільки в самій Чечні, а й в Інгушетії, Дагестані та інших республіках Північного Кавказу.
Однак чи справа тільки в Кавказі? Є й інші проблемні регіони з багатою історією протистояння з центром. Не варто забувати, що ще 17 років тому Татарстан намагався стати союзною республікою, на його території не проводилися вибори російського президента, а конфлікт між Москвою і Казанню був вирішений тільки завдяки ексклюзивним домовленостям Бориса Єльцина і Мінтімера Шаймієва, який, до речі, і досі очолює республіку. Тому створення косовського прецеденту може бути тільки тактичною перемогою Росії - стратегічно воно загрожує самій російській державності. Але сусідам Росії від цього не легше...
www.novynar.com.ua