Травневі спогади. Кривий Ріг: швидкісний трамвай, сурове місто та гранітний кар’єр
Спогаи про поїздки колишній років. Зараз мені таки не вистачає промислових пейзажів за вікном ну а всім, звісно, сонечка та довгого світлового дня.
Я з другом відправився у подорож за маршрутом Донецьк - Дніпропетровськ - Кривий Ріг - Олександрія - Донецьк.
У найбільше не обласне місто України (населення майже 700 тисяч осіб) ми дісталися з Дніпра автостопом. Підвезли нас аж до району «95-й квартал». Так, назва тієї відомої команди КВН, що зараз робить кумедне шоу «Вечерний квартал».
Тут ми домовилися зустрітися із моїм добрим знайомим Сергієм та його дружиною. Поки чекали - пішли у місцеву піцерію «Наполи - пица».
Замовивши у молодих офіціантів пиво на літній терасі ми вже потім помітили, що місць - нема.
- Вы можете спуститься вниз - там свободно, - запропонував нам один із хлопців.
Ми передислокувалися (о боже, написав то слово без помилок і з першого разу(!). Тут я зганяв до туалету та віддав бармену - жінці на зарядку свій мобільний.
Телефон мій розрядився, а у цей час на нього цілих 15 раз (!) дзвонив Сергій - переживав бідний хлопчина.
Тут вже були свої офіціанти - вони все ніяк не могли визначитися, хто ж повинен принести нам пиво замовлене на горі.
Згодом підійшли і Сергій та Катя.
- Этот ресторан «эстонский» - отличается скоростью обслуживания, - пояснив він.
- Так, ми це вже помітили, - зауважив я.
Врешті - решт, ми не стали замовляти піцу, щоб довго не чекати і випив по пиву після спекотної дороги, пішли гуляти Кривим Рогом.
Початок був чудовим. Нещодавно у місті з’явився фонтан, що танцює
Прямо навпроти нього знаходяться здоровезний годинник із квітів. Правда, штучних. Ми чекали, коли механізм нарешті проб’є 9-у годину, але він вперто мовчав.
1.
На цьому вечірня екскурсія містом скінчилася і ми пішли на швидкісний трамвай. Ця транспортна система працює за схемою метро - вихід на платформу лише за жетонами та через турнікети (вартість півтори гривні).
Станція «Будинок рад».
2.
Ваня був сильно здивований, коли на посадку приїхав не синій поїзд метро, а звичайний спарений трамвай.
3.
Інша підземна станція «Проспект Металургів»
4-5.
Схема лінії у вагоні
6.
Приколи
7.
Трамваї женуть дуже швидко! Здалося, що швидше навіть за метро. Тільки от пасажирі, за словами Сергія, зараз пересідають на маршрутки (вартість проїзду 3 гривні), бо до дому ближче йти від зупинки.
- Не понимаю, им разве приятно ехать, как сельдь в банке? - ппідкреслив він.
До квартирі у одному зі спальний районів міста, ми діставалися у суцільній темряві - дворового освітлення взагалі не було. Пам’ятаю таку ситуацію у Донецьку років так з 12 тому.
У під’їзді - звернення до сусідів.
8.
На квартирі Сергія та Катя нагадували нас, попрощалися, а самі пішли ночувати до батьків.
Додам, що за оренду 1-кімнатної квартири вони платять 600 гривен (+ комунальні). Для порівняння у Донецьку - мінімум 1400.
Спали ми як вбиті. Першим прокинувся я.
9.
Поснідавши і дочекавшись на Сергія ми висунулися до центру. Їхали ми маршруткою «Спрінтер». На півдороги почало трусити - від стану вибоїн. Крізь було сміття та пил. Дивуюся, як у такому багатому місті («Криворіжсталь», коксохімзавод, гірничо-збагачувальні компібнати тощо) все в такій дупі? Можливо я перегинаю палицю - свої висновки робіть по фотках нижче.
З мікроавтобусу вилізли на автовокзалі.
10.
Всередині - цікава мозаїка.
11-12.
У касах за 46 гривен купили квитки на ранішній автобус до сусіднього Кіровограду (виїзд 9:25 - приїзд об 11:30).
Звідси, з проспекту Гагаріна, почалася екскурсія містом. Кривий Ріг все більше і більше нагадував мені Донецьк 90-х. У нас вже давно не зустрінеш таких плит у центрі.
13.
Широкі вулиці міста
14.
Знов мозаїка
15.
Хтів відзняти дірки у дорозі, а вийшла добра фота із нашими тінями.
16.
1-го травня о пів на 11-у Кривий Ріг спав - нам зустрічалися лише поодинокі перехожі. Я та Ваня синхронно почали засипати.
- Щось екшену немає, - відмітив я.
І ось, захотів - отримав. Кавомат видав не всю решту - відзняли на відео та поржали. Кава теж дала свій результат і сонливість як рукою зняло.
Прогулянка тривала. Наткнулися на ларьок «Метро». Правда, не «Кеш енд Керрі».
17.
А ось власне і той район - 95-й квартал (на мапі «Площа Горького»).
18.
Ці елементи (ліхтарі, клумби, робочі) ще раз навіяли мені Донецьк кінця 90-х.
19-21.
Наступним місцем став місцевий парк Металургів. Де був помічений кіт.
22.
Та Ленін.
23.
Мені закортіло зробити знімок на фоні «Криворіжсталь» і ми рушили у бік заводу. Ну це «вже вообще» - нагадало Маріуполь у далекому 2000-му році.
24.
Ну і власне дісталися цілі
25.
Ось так виглядає прилегла до заводу територія.
26.
У тутешньому магазині купили по морозиву, я почав втикати у карту і потрапив до камери Івану (вийшло природно, бо не знав, що знімають).
27.
Поласувавши, ми поїхали маршруткою до площі Визволення. Саме звідти починалася центральна вулиця міста - Карла Маркса. Із вікна побачив таку картину.
28.
За кілька хвилин бус прикатив до нашої нової точки.
Тут ми спустилися до підземного переходу.
29.
Будиночки та транспорт на Визволення.
30-31.
На вулиці Хартинова ми шукали сувенірну лавицю. Але ніяк не знаходили. Бабуся нам підказала магазин «Хрусталь». Нажаль торговельна точка була зачинена.
- Так купите ей цветы - хватит ей! - знайшла вихід із ситуації вона.
Тут я не міг спокійно пройтися через такий раритет!
32.
А такі написи фарбою (назва згори) знов викликали ностальгію за дитинством.
33.
Власне і центральна вулиця - no comment.
34-43.
Згодом ми вийшли на площу, самі знаєте кого, і пішли вулицею самі знаєте кого. Ту вже запахло заводом.
- Что это у нас сегодня: коксохим, метзавод или что-то еще? - потім жартома сприймав дійсність місцевий Сергій.
Він вже стиг розрізняти запахи та улавлювати, які саме викиди у повітрі.
44-45.
Далі наша дорога привела нас до парку. У місті очищують річку - про те, чим люди дихають тут, мабуть начхати - «Будь здоров!». Далі уздовж неї будують елітні будиночки.
46.
Сам парк відпочинку був у раздолбайському стані. Тепер зрозумів, чому Кривий Ріг потрапив до 10-ки найстрашніших міст країни (я б туди відніс ще б Макіївку, Горлівку, Запоріжжя та Луганськ).
47-48.
Далі нам закортіло випасти та підкріпитися. Обрали відому вже нам мережу NYS Pizza. Цікаво, що от у провінційних містах пиво дешевше - тут було 8 гривен (у Донецьку у тій самій мережі було 10,5).
49.
Набивши свої пуза - вирішили рванути на кар’єр. Нас як раз було «2 человека» (памятаєте із фільму «Пригоди Шуріка», коли мужикам давали наряди: «На сегодня наряды: Песчанный карьер - 2 человека».)
Вийшовши із піцерії я побачив офіціантку, що сиділа на сходах, присів поруч з нею та запитав: «А де тут можна покупатися?».
Від несподіваності дівчина злякалася. Одначе наше питання почула одна із відвідувачів і порадила нам поїхати на якісь «Карачуни». За кілька хвилин ми сиділи у мікроавтобусі.
- Он пока не польностью не набется - не поедет, - тихо прошепотіла одна із пасажирок.
- Водій, а коли ми поїдемо? - миттєво відреагував я.
У відповідь замість слів - звук заведеного мотору і ми поїхали!
- Кто там хотел покупаться? Ваша остановка! - сказав нам маршрутчик хвилин за 15.
Вийшови ми попрямували у бік «річки». Місце було глухе, а ми ще хотіли купити мінералки - довелося звертати до селища у пошуках магазину. Голову нам вже припікло.
50.
Сурове життя у суровому селищі Кривого Рогу.
51.
А от власне і селище. Реальне життя простих жителів міста.
52-53.
Тут ми не без допомоги аборигенів знайшли магазин. На вході покупцям пропонували «Яблоки, киви, груши…».
Купивши воду і мінералку спитали про фрукти.
- Яблок у нас нет! - відповіла продавчиня.
- А груші? - продовжив я.
- Нету! - прозвучала відповідь.
- Ну хоч якісь фрутки? - наполягав я.
- Да халвы вот возьмите! - розсмішила жінка.
Я та Іван вийшли і стали знов йти до «річки». Оглядаємо місцевіть - вивявилося, що на районі можна замовити «Корпоративи».
54.
Морозиво теж було суровим.
55.
Потрошку наближувалися до цілі - крути будиночки.
56.
Дорога до «річки» пролягала через ліс.
57.
Ми довго шукали місце де можна покупатися - нічого не було. Від багатьох людей, яких питали, отримували відповідь: «Мы не местные». Це в принципі не дивно, адже протяжність Кривого Рогу із піночі на південь цілих 120 кілометрів (як відстань з Донецька до Маріка). Декотрим жителям околиць, щоб доїхати до центру, треба їхати аж на 3 маршрутках.
Повертаюсь до розповіді. Яке ж було наше здивування, коли ми нарешті опинилися у місці, яке всі називали «річкою».
58.
- Та ну нафиг! - погодилися ми і вирішили йти на кар’єр.
Пройшли по залізничному мосту і сфоткали плотину.
59-60.
Спустилися з нього. Висота ції конструкції - 40 метрів!
61.
Після виснажливої подорожі нарешті опинилися коло водоймища, куди і занурилися.
Тут відпочивало багато народу
62.
Коли одяг трошки висох ми пішли назад - у центрі на нас вже чекали Сергій та Катя. На мості нас застиг потяг - довелося ховатися на спец площадці. Вібрація від локомотива була дуже сильна! Адреналін!
В мене сів фотік і тому у цей день на нього нічого не фоткав. У місті зїли піцу та випили пивка. Прогулялися.
Вже ввечері на районі зайшли у супермаркет. Навіть склав опис у стилі «Нашої Раші»: «Криворжские магазины настолько суровы, что в них яблоки становятся грушами».
Наступного дня зібрали речі і висунулися до автовокзалу звідки і відправилися до Кіровограду.
В цілому місто промислове і затримуватися тут надовго не варто, але що б порекомендував подивитися:
1. Швидкісний трамвай
2. Кар’єр
3. Квітковий годинник та фонтан
4. Заводи - якщо цікавитеся індустріалом.
Прохання не сприймати серйозно всі жартівливі моменти у цій публікації. Гадаю, у вас теж є почуття гумору.
Хочу висловити величезну подяку Сергію та Катрусі за все: проживання, їжу, екскурсію та просте людське спілкування.
Чекаю на Вас у Донецьку!
Такоже ДЯК всім тим, хто помагав нам: підвозив, пояснював дорогу чи просто піднімав настрій.
Попередні матеріали із поїздки на травневі:
Травнева подорож. Зупинка №1: на даху торгового центру, охоронець «Запрещено!» та занурення у Дніпро
Как журналист автостопил из Днепра: старик - гонщик, забеги на трассе и веселый шахтер
Травнева подорож. Зупинка №3 у затишному Кіровограді. Більше сотні фото міста