Суботів та Чигирин: Церква з п’ятірки, резиденція Хмельницького та черкаський автостоп
Другий день нашого перебування у Черкасах ми вирішили приділити історичним місцям області.
Зазвичай, коли говорять про Черкащину, то, мабуть, перше, що спадає на думку - це унікальний парк Софіївка в Умані а тамтешня своєрідна Мекка для хасидів, куди щороку з’їжджаються натовпи паломників.
Але справа у тому, що від Черкас до Умані цілих 230 кілометрів (електричка їде аж 5 годин).
Тому від ідеї побачити Софіївку за один день ми відмовилися.
Наш вибір ліг на Суботів - рідне село легендарного гетьмана Богдана Хмельницького, який дав добру прочуханку зажратій шляхті. Звідти вже завернули до райцентру - Чигирину, де знаходиться резиденція Богдана Хмельницького. 7chudes.in.ua/node/9736.
Отже, того недільного дня я прокинувся о 7:30. Ваня, який встановив будильник на той самий час, ще спав.
Погода 13 січня була так собі - легенький мороз, невеличкий туман та суцільні хмари на небі.
1.
За 50 хвилин ми рушили. Назар люб’язно нас вирішив провести на автовокзал. Я час від часу відбігав від хлопців, щоб зробити знімки ранішніх Черкас.
2-4.
Цей будинок 1905 року - творіння відомого архітектора Городецького, прозваного «київського Гауді».
Як бачите, він працював не тільки у теперішній українській столиці.
5.
Біля центрального ринку стояла «Латвія» - допотопне радянське авто. Тссс! У середині кипить робота - працюють детективи. Детективне агентство «Місячне сяйво», пригадуєте на початку 90-х крутили по ТБ такий серіал?
6.
Вже майже 9-та година ранку, а торгівці тільки-но розкладаються. У Донецьку вони вже з 7-ї ранку на ногах.
Продають військовий одяг - мабуть для рибалок, яких тут багацько.
7.
Колоритний район центрального ринку - нагадає донецький район Горсад.
8.
А це вже автовокзал №3 на Гоголя. Самі звідси щопівгодини відправлялися маршрутки до Чигирина. Але нам порадили одразу їхати у Суботів, адже туди тільки двічі на день курсують автобуси. Перший відправляється о 9-й ранку (другий - о 16:30).
Одначе розклад може змінитися - уточнюйте за телефоном (0472) 45-21-48.
9.
За 23 гривні купили у касах квиток до Суботова. Час є - знімок на пам'ять із Назаром.
10.
В «Еталоні» сподобалося позначення місць - акуратно. В нас зазвичай тупо пишуть маркером на фанері.
11.
Коли ж ми сіли, то я десь задів свій квиток. Шукав і всіх кишенях - марно. Прийшла контролерка.
- Ваш білет, - промовила вона.
Побачивши, як я старанно його шукаю відмітила: «А, я Вас у касі бачила. Не треба».
У Донецьку, навряд чи це б так легко закінчилося - була б більш напружена розмова.
Поїхали. За 15 хвилин побачили перекреслену табличку із написом «Черкаси» - починалися села.
Автобус у дорозі був напівпорожній. Ваня майже всю дорогу слухав плеєр та спав. Я ж з цікавістю прилаштувався біля вінка і з притаманною мені допитливістю розглядав пейзажи.
Якщо уздовж магістральних доріг було більш-менш, то було достатньо звернути на периферійну дорогу, як картинка змінилася на гірше. Майже кожна третя хата була закинути.
За півтори години наш автобус приїхав до зупинки із написом «Суботів» - ми на місці.
12.
Перше наше місця стали криниці. Вивіска навіть англійської. Проте жодних туристів, окрім нас, так і не побачили.
13.
Прилавки на місцевому ринку. Було видно, що тут давно не торгували. Про якесь життя нагадували хіба-що таблички «Ми їх зупинемо».
14.
Не дивлячись на те, що наразі у селі живуть лише трошки більше 700 осіб, до колодязів треба було добряче йти - хвилин із 25.
Крокуємо і поринаємо у життя сучасної сільської України. Ось покинуті хати. Коли на Хрещання їздив по Донеччині на трасі на Карлівку, то звертав увагу - теж вистачає покинутих будиночків. Але ж то майже під боком у багатого Донецька і траса та жвава, а не якась глибинка як тут.
15-16.
А це вже ось така українська хата!
17.
Ці пси на нас голосно гавкали…
18.
а ці «друзі» - просто з цікавістю спостерігали. «Собака на сене».
19.
Хазяї творчо підійшли до прикраси своїх воріт
20.
Трактор
21.
Весь час ми йшли прямо, але до самих криниць треба було спускатися по сходах. Цікаво, що пару днів тому пройшов сніг, а доріжки розчистили і це при тому, що туристів у цю добу майже нема. Ментальність!
Біля пам’ятки - дерев’яна капличка, а вона знаходиться ніби на іншому березі. Подивіться, щось плаває у воді - водорості такі зелені?
22.
Біля криниць напис радянських, що вони, мовляв, встановлені самим Богданом Хмельницьким на честь боротьби українського, білоруського та російського народу проти польської шляхти.
23.
Куштуємо воду - м’яка та без звичного для нас, мешканців промислового Донбасу, хлору. Біля черпачок дерев’яний. У нас його б зламали або стягнули б собі
24.
Click to viewПовертаємося назад - по дорозі зустрілися якісь два пияки. У центрі села побачили місцеву модницю - респект бабусі.
25.
Будинок сільради та погруддя Хмельницькому
26.
Щоб дістатися до головної цікавинки села - богданової церкви спускаємося долу, переходимо міст (біля нього ресторан та номери у міні-готелі) і піднімаємося на крутий пагорб.
Ось вона - церква з п’ятірки.
27-29.
Поруч - стилізовані під українські хати сувенірні крамниці. У мене через мороз розрядився фотік - йдемо туди і питаємо розетку.
Поки акумулятор заряджався, купили собі магніти. Я збив ціну і взяв три за 25 гривен, хоча за один просили червонець.
- А ви звідки? - питає продавчиня.
- З Донецька, - відповідаю я.
- І ото так добре українською говорите? - не вірячи поставила друге питання жінка.
Під час таких мандрівок розумієш, якими стереотипами живе наш народ. Чи то означає, що у нас всі прямо такі мало освічені? Та і не важко вивчити зараз українську - я з нуля починав. Головне - мати бажання та практикувати її.
Продавчина порадила нам сходити ще до музею.
- До церкви вхід безкоштовний, а у музеї треба платити 5 гривен за вхід. Але якщо Ви з Донецька, то я поговорю з охоронцем - Вас пустять без грошей, - заявила жіночка.
На таку пропозицію ми відмовилися - 5 гривен, чи нам жалко такі копійки на розвиток української культури?
До речі, взимку тут тиша, а влітку - туристів навалом. Приїжджають навіть гості зі штатів.
- Вишиванки не купують - їм більше до смаку посуд дерев’яний, - пояснила продавчиня.
Всередині церкви цікавий іконостас.
30.
- Це все Ющенко - у 2005 році церкву відремонтували. Такий іконостас є тільки у нас та у Львові, - заявила нам жіночка у храмі.
Правда, чим їх іконостас особливий і яка саме церква у Львові вона не сказала.
Символічна усипальниця гетьмана Хмельницького.
- Козаки перезаховали його тіло, аби поляки не зруйнували могилу, - пояснили нам.
31.
Поставивши свічки та помилившись, ми пішли до музею, який був за отакенними воротами.
32.
Особливо чого дивитися у музеї не було чого. Зараз на території йдуть археологічні розкопки - залишився лише фундамент.
Проте є хати. У подібній виросла моя бабуся із Запорізької області.
33-34.
Повертаємося назад. На виході - дерев’яна вежа. Я виніс зламаний стілець із середині і почав позувати перед камерою
35.
А це - місцевий ресторан. Пообідати тут нам не довелося, адже поспішали до наступної точки - Чигирина.
36.
Автобусу у найближчий час у бік райцентра не було, власне, як і попуток. Пішли пішки. Бувай Суботів!
37-38.
За пару хвилин з’явилася перша машина - чорна «Шкода». Стопимо. Проїхала повз. Судячи з мого досвіду автостопу, темні авто ніколи не зупиняються.
До Чигирина з Суботова близько 15 км.
Йдемо, йдемо, йдемо… Навкруги немає ані душі - тиша та спокій. Саме час поговорити на різні філософські теми. Але і то вже набридло. Скучно. Друкуємо
39-40.
Не дорога, а безкоштовна ковзанка. І на ній покаталися
41.
Їде друга машина - оранжева «шістка». Водій, помітивши наші жести, у відповідь лиш розвів руками - авто забите.
В далечині бачимо машину на узбіччі та чотирьох людей біля неї - двоє з них у білому одязі та зі зброєю! Чи то настрою не було, чи то я пересрав, але фоткати їх не став.
- Чи ще далеко до Чигирина? - спитав я.
- Два рази по дві пісні і ви на місці, - відповіли вони.
Я вже почав співати, мовляв, нас за спів підкинуть. Але потім побачив, що не правильно зрозумів. Пішли далі на своїх двох.
На щастя, третя машина - фіолетова «Каліна» нам зупинила. За кермом була дівчина - років з 27 та поруч з нею подружка.
Я ж одразу прийнявся налаштовувати контакти. Розказав хто і звідки ми та подарував магніт з видом Донецька. А Ваня - просунув візитівку.
- Будите в Донецке - звоните, - поясни він їм.
Ми проїхали мабуть із 5 км - дівчата підвезли нас прямо під Замкову гору біля мосту.
Думаю, якби не вони, то сюди ми б йшли мінімум годину.
Чигирин - райцентр, де живе 14 тисяч мешканців.
42.
Ваня дуууже зголоднів і хотів пообідати. Тут було зайнято
43.
І ми, за порадою місцевих, пішли до їдальні, де ситно поїли та я до зарядив свій фотік. Ну що ж - їдемо пізнавати історичні місця Чигирина!
Ой ні, це поки така собі типова архітектура та місцевий автопарк
44.
Ось пішло
45.
Підйом на гору. Дивна заборона - не можна підніматися у темну пору доби
46.
Підйом як на замкову гору у Львові
47.
Види з гори. Музей Богдана Хмельницького
48.
Види з гори. Резиденція Богдана Хмельницького
49.
Дорога на Черкаси - скільки дерев!
50.
Житлові райони
51.
На пагорбі - пам’ятник самі розумієте кому
52.
Трошки подалі знаходиться так званий «Бастіон Дорошенка». Сама споруда на вид з нього на райцентр
53-54.
Машина ЧК. Хто не в курсі ЧК - це попередниця КГБ
55.
Коли ми спустилися до музею, то засмутилися - пару хвилин тому, рівно о 16-й він закрився. Я взагалі не любитель подібних закладів, але переглянувши фото колеги Захара хотів би подивитися на експозицію.
56-58.
Фото: 3axapko
Сувенірна лавиця - теж закрита ввечері неділі
59.
Ще якась хата
60.
Резиденція. На фоні снігу погано виділяється
61.
Ближче. Зайти до середини не вдалося - було закрито
62-63.
Церква Петра та Павла
64.
Ну що ж, експозиційну частин поїздки до Чигирина ми повністю просрали. Вані збирався вже йти на автовокзал та їхати до Черкас, але я запротестував і порадив трохи пройтися до ділового центру Чигирина. Мені завжди цікаво поглянути, як живуть у таких провінційних містечках.
2-го січня я якраз був у Львівській області - Дрогобичі та Стрию.
Зупинка. Скромно, але зі смаком
65.
А це - щоб добре тебе бачити :) Цікаво, які канали тут дивляться?
66.
Міська адміністрація
67.
Здоровезний прапор біля неї. Дякую Іванку за вдалий ракурс!
68.
Місцеві «розваги». Кінотеатр закритий
69.
Кіоск - українська хата
70.
Нова церква
71.
Районний центр зайнятості
72.
Електронний консультант не працює - неділя, напевно вихідний
73.
Повністю згоден! У центральній Україні відчувається, що ти саме в Україні
74.
Ну а це - палац культури та ялинка у радянському стилі
75.
Біля нього ми поговорили з місцевими - дідусем та бабусю. Чоловік дуже зрадів, дізнавшись що ми з Донецька - він вчився у сусідній з нами Макіївці. Залишили приємні враження.
Ну що ж, вже темніє - час їхати. Йдемо на вокзал. Магазинчики - до кожного є пандус. Ось у таких деталях можна судити про європейськість.
76.
Ринок схожий на в’їзд до замку
77.
Автостанція. Порівняємо її з автовокзалом у місті Амвросіївка на Донеччині (20 км від кордону з Росією).
Вид ззовні
Чигирин.
78.
Амвросіївка
Всередині
Чигирин
79.
Амвросіївка
79-1.
Зручності.
Чигирин
80.
80-1.
Детальніше про самий розбитий автовокзал України читайти тут >>>
Так-с.. Ми купили квитки і сіли на «Еталон». Трошки менше ніж за півтори годинки були у Черкасах.
Тут нашим екскурсоводом знов стала Юля. Вона провела нас на Набережну, де встановив ліхтарі, подібні як у грузинському Батумі. Фото нажаль не вийшло.
Проте вийшов непоганий знімок річкового вокзалу.
81.
«Мы пришли сегодня в порт, мы стоим разинув рот!».
82.
Річковий вокзал нещодавно капітально відремонтували. На другому поверсі працював ресторан, але відвідувачів не було - лише офіціанти втикали у телевізор.
83.
Власне, це все з Черкас. Перед від’їздом ми заскочили до ресторану випили по глінтвейну та взяли таксі. Дорога назад не така вже цікава.
Їхали тим самим маршрутом. Дизелем з Черкас до станції Шевченка (місто Сміла). У останньому нам не довелося переходити на інший вокзал. Ми прибули саме на південний, куди нам і треба було.
84.
У Смілі у нас було трохи часу, але нічого, окрім зламаного світлофору не вдалося відзняти.
85.
Згодом підійшов наш поїзд «Донбас». Назад їхали на тих самих VIP-місцях: плацкартах біля туалету. Ваня навіть зустрів у вагону колегу по старій роботі. Ось такий він Донецьк - ніби і мільйон жителів, але зустріти тут когось як плюнути.
До дому приїхав зранку і одразу на роботу. Люблю я нічні поїзди - спиш ат їдеш. Скільки часу економиш!
Дякую за увагу, сподіваюся, Вам сподобалося!
Контакти автора:
+38098 725 04 69
bespalov_vlad@i.ua
Повертайтеся та читайте!
ПО ТЕМІ Як зекономити на квитку з Донецька до Черкас не втрачаючи на комфорті
Я рекомендую: Турагенція «Діон»
Не соромтеся вказувати на мої помилки у тексті, адже його писав без сторонньої вичитки.