7.02.2015
Війну програють не солдати, війну програє генерал. Це - історичний досвід. Україна свою війну не програє: ані війська, ані волонтери. Її програють дуриствітні генерали, якими керують політикани-бізнесмени. Ім’я поразки - Порошенко.
А так і буде. У перемоги багато батьків, а поразка завжди самотня. Тому долі Порошенка у разі поразки я не заздрю. Потакання європейським імпотентам, загравання з власними сепаратистами, які розпалили багаття війни, капітуляція перед Путіним, обмін державних інтересів на бізнесові, повне ігнорування справ у фінансово-економічному сегменті держави - перелік цілком достатній для військового трибуналу. А за такі речі зазвичай розстрілюють. Сподіваюся, пан Президент це усвідомлює... Втім, змінити щось можна тільки за наявності сталевих яєць. Якщо ця умова відсутня - залишається верещати діскантом «ґвалт!» і розмазувати соплі... Останній приклад - Дебальцівська дуга. Якщо відкинути брехливі дифірамби гучної перемоги, у сухому залишку ми маємо здачу кількох ключових пунктів і погіршення ситуації: ворог прогнув оборону, стиснув "кишку", встановив вогневий контроль над трасою "Харків-Ростов", а наші вояки загрозу оточення не ліквідували, більше того - мають труднощі з постачанням передових блок-постів внаслідок активних дій ворога. Чому не навпаки - не питаю Більше того, і кажу це відкрито: наступний штурм, навіть з більше ніж скромними результатами поставленої ворогом мети досягне... Звісно, якщо наші не зроблять висновки. Але хто робитиме? Наші генерали такі само імпотенти: вони пересічні флюгери і робитимуть усе, що накаже Президент. А тому у свою чергу не потрібні яскраві особистості, бо інакше він ризикує отримати конкурента у політиці. А тягатися з «героєм нації» йому буде важко...
Іноді дивує, як багато адвокатів Порошенка не помічають просту річ, яка увійшла у практику. Вже неодноразово помічав, як перед важливим рішенням, яке теперішній очільник держави збирається приймати, робиться інформаційний вкид у суспільство, з метою отримати ефект луни. Тобто - подивитися на реакцію українців. Якщо вона різко негативна - Порошенко вмикає задню, якщо люди тихенько собі обурюються, отже згодні потерпіти - він продавлює це рішення. З одного боку подібна тактика набагато краща за самодурство і темники Януковича, а з іншого - нинішній Президент України від попереднього відрізняється лише способами досягнення мети, у той час, як вектор, головний напрямок його зусиль залишається незмінним: власні інтереси важливіші за державні.
На цьому тлі показова позиція нещодавнього куміра мільйонів - пані Тимошенко, яка просто зникла звідусіль. І то цілком логічно: будь-який крок у ситуації, коли громадянське суспільство займає активну позицію і пильно стежить за усім, що відбувається навколо, матиме неочікувані наслідки: стратити - не можна. На відміну від Ляшка, з його парадігмою Шапокляк, вона собі ціну знає і ризикувати не хоче. Теза: «не помиляється той, хто нічого не робить» нею сприймається трохи під іншим кутом і у даному випадку підходить найкраще... Це ще регіонали обкатали у помаранчеві часи.
Єдине в чому я змушений погодитися з росіянами, єдине у чому вони мене переконали, то це те, що ЄС нам не потрібне. Жодним чином. Вступити у таку ганебну, жалюгідну, боягузницьку і продажну компанію - себе не поважати. Треба мати самоповагу. Свої труднощі треба долати самим. На будь-яких рівнях і широтах викликає повагу здатність працювати на себе і навпаки - бажання вирішити свої негаразди за рахунок інших викликають огиду. Будапештський мемарандум і Великий Договір про дружбу наочно продемонстрували: свої питання потрібно вирішувати самим. Інакше - біда. Наразі головне, щоб США не зробили ставку на віддалене майбутнє у вигляді: України, Польщі і Прибалтики. Бо у такому разі Україну у кордонах 2013 року ми вже не побачимо.
А так і буде. У перемоги багато батьків, а поразка завжди самотня. Тому долі Порошенка у разі поразки я не заздрю. Потакання європейським імпотентам, загравання з власними сепаратистами, які розпалили багаття війни, капітуляція перед Путіним, обмін державних інтересів на бізнесові, повне ігнорування справ у фінансово-економічному сегменті держави - перелік цілком достатній для військового трибуналу. А за такі речі зазвичай розстрілюють. Сподіваюся, пан Президент це усвідомлює... Втім, змінити щось можна тільки за наявності сталевих яєць. Якщо ця умова відсутня - залишається верещати діскантом «ґвалт!» і розмазувати соплі... Останній приклад - Дебальцівська дуга. Якщо відкинути брехливі дифірамби гучної перемоги, у сухому залишку ми маємо здачу кількох ключових пунктів і погіршення ситуації: ворог прогнув оборону, стиснув "кишку", встановив вогневий контроль над трасою "Харків-Ростов", а наші вояки загрозу оточення не ліквідували, більше того - мають труднощі з постачанням передових блок-постів внаслідок активних дій ворога. Чому не навпаки - не питаю Більше того, і кажу це відкрито: наступний штурм, навіть з більше ніж скромними результатами поставленої ворогом мети досягне... Звісно, якщо наші не зроблять висновки. Але хто робитиме? Наші генерали такі само імпотенти: вони пересічні флюгери і робитимуть усе, що накаже Президент. А тому у свою чергу не потрібні яскраві особистості, бо інакше він ризикує отримати конкурента у політиці. А тягатися з «героєм нації» йому буде важко...
Іноді дивує, як багато адвокатів Порошенка не помічають просту річ, яка увійшла у практику. Вже неодноразово помічав, як перед важливим рішенням, яке теперішній очільник держави збирається приймати, робиться інформаційний вкид у суспільство, з метою отримати ефект луни. Тобто - подивитися на реакцію українців. Якщо вона різко негативна - Порошенко вмикає задню, якщо люди тихенько собі обурюються, отже згодні потерпіти - він продавлює це рішення. З одного боку подібна тактика набагато краща за самодурство і темники Януковича, а з іншого - нинішній Президент України від попереднього відрізняється лише способами досягнення мети, у той час, як вектор, головний напрямок його зусиль залишається незмінним: власні інтереси важливіші за державні.
На цьому тлі показова позиція нещодавнього куміра мільйонів - пані Тимошенко, яка просто зникла звідусіль. І то цілком логічно: будь-який крок у ситуації, коли громадянське суспільство займає активну позицію і пильно стежить за усім, що відбувається навколо, матиме неочікувані наслідки: стратити - не можна. На відміну від Ляшка, з його парадігмою Шапокляк, вона собі ціну знає і ризикувати не хоче. Теза: «не помиляється той, хто нічого не робить» нею сприймається трохи під іншим кутом і у даному випадку підходить найкраще... Це ще регіонали обкатали у помаранчеві часи.
Єдине в чому я змушений погодитися з росіянами, єдине у чому вони мене переконали, то це те, що ЄС нам не потрібне. Жодним чином. Вступити у таку ганебну, жалюгідну, боягузницьку і продажну компанію - себе не поважати. Треба мати самоповагу. Свої труднощі треба долати самим. На будь-яких рівнях і широтах викликає повагу здатність працювати на себе і навпаки - бажання вирішити свої негаразди за рахунок інших викликають огиду. Будапештський мемарандум і Великий Договір про дружбу наочно продемонстрували: свої питання потрібно вирішувати самим. Інакше - біда. Наразі головне, щоб США не зробили ставку на віддалене майбутнє у вигляді: України, Польщі і Прибалтики. Бо у такому разі Україну у кордонах 2013 року ми вже не побачимо.