13.11.2014
Учора на рахунок прийшло трохи грошей - хтось перевів сорок гривень на рахунок. Дякую, добра душа! Дуже вчасно...
Зустрів маму. І втягуюся у новий-старий ритм життя. Відніс зимову куртку на ремонт, готую їсти, привчаю маму до користування своїми ключами і побутовою технікою... Кицька підозріло обнюхує квартиру - певно щось згадує зі свого минулого життя.
Домовився з видавництвом «Ярославів Вал» щодо культурно-гуманітарного вантажу для нашої волонтерської організації: двадцять кілограмів книг українською мовою. Звісно, з документами. У нас навіть оказія трапилася - подружжя з наших волонтерів їде у столицю на пару днів, тож заберуть і книги: усе не поштою відсилати. Аж раптом і подружжя відклало поїздку на тиждень і книг побільшало - замість домовленої ваги у два десятки кілограмів, зібрали цілих п’ятдесят. Обсяг такий, що у багажник автівки вже не поміститься - завалять усе заднє сидіння. Ну то нехай, аби усе на добре склалося...
Оповідає заступник директора:
- Був серед наших колег у Донецьку такий собі пан Шпатюк. Мав своє підприємство, яке володіло розкішною будівлею у столиці Донбасу: працював і горя не знав. Аж раптом на сході забулькало лайно. І почав пан Шпатюк, брати приклад з Ріната Ахметова - водити дружбу з новими господарями Донбасу. А раптом - відломиться зайвий шматок? Не відломилося. Водив він їх до себе у гості, водив, пригощав цих мавп з автоматами, а вони і викинули його з приміщення. От просто одного разу узяли і дозріли до такої думки, що непогана будівля у цього лоха - треба забрати! Сказано - зроблено. Тепер пан Шпатюк сидить ображений у Києві і повертатися у Донбас чомусь відмовляється навідріз. Отака наука ватникам.
Але мій досвід піказує, що ватники не дуже вчаться. Тобто істина їм доходить тільки з пересмикуванням затвора біля власного вуха або навіть після отримання прикладом по своїх гнилих зубах - на чужому досвіді жоден ватник ще не навчився.
У місті повно українських вояків. Циркулюють чутки щодо відновлення в Артемівську механізованої бригади на постійній основі. Давно пора! З таким неадекватним сусідом, як РФ, збільшення армії нам не уникнути.
Карти надруковані і передані. Незабаром усе поїде у війська.
Завтра знову важкий день...
Зустрів маму. І втягуюся у новий-старий ритм життя. Відніс зимову куртку на ремонт, готую їсти, привчаю маму до користування своїми ключами і побутовою технікою... Кицька підозріло обнюхує квартиру - певно щось згадує зі свого минулого життя.
Домовився з видавництвом «Ярославів Вал» щодо культурно-гуманітарного вантажу для нашої волонтерської організації: двадцять кілограмів книг українською мовою. Звісно, з документами. У нас навіть оказія трапилася - подружжя з наших волонтерів їде у столицю на пару днів, тож заберуть і книги: усе не поштою відсилати. Аж раптом і подружжя відклало поїздку на тиждень і книг побільшало - замість домовленої ваги у два десятки кілограмів, зібрали цілих п’ятдесят. Обсяг такий, що у багажник автівки вже не поміститься - завалять усе заднє сидіння. Ну то нехай, аби усе на добре склалося...
Оповідає заступник директора:
- Був серед наших колег у Донецьку такий собі пан Шпатюк. Мав своє підприємство, яке володіло розкішною будівлею у столиці Донбасу: працював і горя не знав. Аж раптом на сході забулькало лайно. І почав пан Шпатюк, брати приклад з Ріната Ахметова - водити дружбу з новими господарями Донбасу. А раптом - відломиться зайвий шматок? Не відломилося. Водив він їх до себе у гості, водив, пригощав цих мавп з автоматами, а вони і викинули його з приміщення. От просто одного разу узяли і дозріли до такої думки, що непогана будівля у цього лоха - треба забрати! Сказано - зроблено. Тепер пан Шпатюк сидить ображений у Києві і повертатися у Донбас чомусь відмовляється навідріз. Отака наука ватникам.
Але мій досвід піказує, що ватники не дуже вчаться. Тобто істина їм доходить тільки з пересмикуванням затвора біля власного вуха або навіть після отримання прикладом по своїх гнилих зубах - на чужому досвіді жоден ватник ще не навчився.
У місті повно українських вояків. Циркулюють чутки щодо відновлення в Артемівську механізованої бригади на постійній основі. Давно пора! З таким неадекватним сусідом, як РФ, збільшення армії нам не уникнути.
Карти надруковані і передані. Незабаром усе поїде у війська.
Завтра знову важкий день...