10.06.2014
Написав маленький віршик. Війна - війною, але мозку інколи вдається абстрагуватися і увімкнути захисну функцію, налаштувавшись на творчу хвилю...
Прийшла на розум думка щодо сусідів. А скільки їх, тих з ким живу поруч і щоденно вітаюся, допомагає ворогу, у той чи інший спосіб гострячи його сокиру? Тих, хто займає позицію нейтралітету я цілком по-людськи розумію, але важко зрозуміти запеклих антиукраїнців: як вони збираються жити далі у цій країні... У тому, що Україна їм не дістанеться і більше ніж впевнений.
Смажу м’ясо. Не тому що хочу - доводиться. М’ясо у якості запасу - не кращий варіант, бо не сало і у разі відключення газу та струму довго не збережеться...
Вранці на півночі міста помітили військові ґвинтокрили. До п’яти одразу. Сіли біля складів зброї у Парасковіївці: або ротація тамтешнього підрозділу спецназу, або посилення особового складу і поповнення набоїв та зброї. А може й усе одразу з прицілом на подальші активні дії у перспективі.
Не подобаються мені мирні ініціативи Порошенка. Врегулювати теперішню ситуацію у Донбасі за тиждень або навіть за пару місяців - навряд чи вдасться. А якщо і вдасться якимось дивом - Україна отримає міну сповільненої дії, яка рано чи пізно вибухне куди страшніше. Пояснюю. Так, збройне протистояння, це фактично - Громадянська війна. Але усі жертви, у тому числі - цивільні, якими б жорстокими ці слова не здавалися, є необхідною платою за єдність нації і держави у майбутньому. Це - інвестиція у майбутні тривалий мир, впевнений спокій і очікуваний добробут України. Поки триває АТО, йде очищення: наволоч - вибивається, співчуваючі їм - вичавлюються, а решті, яка вагається, демонструють: «хто тут господар». Я акцентую для очільників держави просту істину: добрим, чуйним і великодушним можна бути лише на правах переможця. А Україна у Донбасі наразі не в тій ситуації. Нас зневажають, нас вбивають, з нами не церемоняться. У ситуації, коли ворог сприймає будь-яку поступку, як слабкість, коли ворог діє підступно, нахабно і безкарно - вести з ним «переговори про мир», означає одне: автоматично визнати власну слабкість, а фактично - поразку. Не можна давати державним злочинцям і вбивцям можливість відпочити, поповнити свої запаси, посилити ідеологічну обробку населення і провести чергову мобілізацію. Ворог завжди цим скористується на свою користь. Ворог перестає бути ворогом, коли з ініціативою щодо переговорів і згодний на будь-які умови, виходить він. Інакше - протистояння, партизанські дії і підривна діяльність триватимуть і надалі. Саме миролюбне жування соплей і привело до теперішній ситуації у Слов’янську, Краматорську, Луганську, тощо. Коли усе можна було вирішити рішучими діями малою кров’ю - згаяли час на дурні переговори, підкупи, вмовляння, а тепер доводиться застосовувати артилерію і авіацію. Панове, переговори з ворогом у теперішній ситуації, це - зрада, а згодом - ще більша кров і втрати. З Гітлером у 1944 на переговори не йшли. Якщо цього не усвідомлювати - ми програємо і Україна втратить Донбас.
Прийшла на розум думка щодо сусідів. А скільки їх, тих з ким живу поруч і щоденно вітаюся, допомагає ворогу, у той чи інший спосіб гострячи його сокиру? Тих, хто займає позицію нейтралітету я цілком по-людськи розумію, але важко зрозуміти запеклих антиукраїнців: як вони збираються жити далі у цій країні... У тому, що Україна їм не дістанеться і більше ніж впевнений.
Смажу м’ясо. Не тому що хочу - доводиться. М’ясо у якості запасу - не кращий варіант, бо не сало і у разі відключення газу та струму довго не збережеться...
Вранці на півночі міста помітили військові ґвинтокрили. До п’яти одразу. Сіли біля складів зброї у Парасковіївці: або ротація тамтешнього підрозділу спецназу, або посилення особового складу і поповнення набоїв та зброї. А може й усе одразу з прицілом на подальші активні дії у перспективі.
Не подобаються мені мирні ініціативи Порошенка. Врегулювати теперішню ситуацію у Донбасі за тиждень або навіть за пару місяців - навряд чи вдасться. А якщо і вдасться якимось дивом - Україна отримає міну сповільненої дії, яка рано чи пізно вибухне куди страшніше. Пояснюю. Так, збройне протистояння, це фактично - Громадянська війна. Але усі жертви, у тому числі - цивільні, якими б жорстокими ці слова не здавалися, є необхідною платою за єдність нації і держави у майбутньому. Це - інвестиція у майбутні тривалий мир, впевнений спокій і очікуваний добробут України. Поки триває АТО, йде очищення: наволоч - вибивається, співчуваючі їм - вичавлюються, а решті, яка вагається, демонструють: «хто тут господар». Я акцентую для очільників держави просту істину: добрим, чуйним і великодушним можна бути лише на правах переможця. А Україна у Донбасі наразі не в тій ситуації. Нас зневажають, нас вбивають, з нами не церемоняться. У ситуації, коли ворог сприймає будь-яку поступку, як слабкість, коли ворог діє підступно, нахабно і безкарно - вести з ним «переговори про мир», означає одне: автоматично визнати власну слабкість, а фактично - поразку. Не можна давати державним злочинцям і вбивцям можливість відпочити, поповнити свої запаси, посилити ідеологічну обробку населення і провести чергову мобілізацію. Ворог завжди цим скористується на свою користь. Ворог перестає бути ворогом, коли з ініціативою щодо переговорів і згодний на будь-які умови, виходить він. Інакше - протистояння, партизанські дії і підривна діяльність триватимуть і надалі. Саме миролюбне жування соплей і привело до теперішній ситуації у Слов’янську, Краматорську, Луганську, тощо. Коли усе можна було вирішити рішучими діями малою кров’ю - згаяли час на дурні переговори, підкупи, вмовляння, а тепер доводиться застосовувати артилерію і авіацію. Панове, переговори з ворогом у теперішній ситуації, це - зрада, а згодом - ще більша кров і втрати. З Гітлером у 1944 на переговори не йшли. Якщо цього не усвідомлювати - ми програємо і Україна втратить Донбас.