Для чого Кремлю «справа Конєва» та інші випади проти Чехії? Для підтримки місцевих проти-ків дем-тії
on 30.04.2020
Чеська редакція InformNapalm пропонує увазі читачів переклад статті відомого чеського оглядача Міхаела Романцова, який аналізує реакцію РФ на демонтаж пам’ятника маршалу Конєву в Празі, що відбувся 3 квітня 2020 р. на підставі відповідного рішення райради Праги 6 від 12 вересня 2019 р. Нагадуємо, що у відповідь на цю подію Держдума РФ прийняла закон, що визнає демонтаж злочином та дозволяє притягнення виконавців заднім числом до кримінальної відповідальності, і на підставі цього закону правоохоронними органами РФ винесено рішення про притягнення до кримінальної відповідальності районного голови Праги 6 Ондржея Коларша та празького міського голови Зденєка Гржіба. Пізніше з’явилася непідтверджена інформація про те, що до Праги вже прибув агент спецслужб РФ із завданням вбити обох політиків.
На даний момент Росія не здатна позбавити Чехію суверенітету. Проте вона не може не помічати, скільки в цій країні живе активних індивідуумів, які б із задоволенням демонтували атрибути правової демократичної держави. Своїми діями РФ намагається досягти того, аби їхній голос (включаючи той, що лунає з Празького Кремля) було чути якомога сильніше.
На брифінгу прес-секретаря Міністерства закордонних справ РФ у четвер 27 квітня 2020 р. Чехія згадувалася двічі. Сімнадцятим пунктом її виступу був демонтаж пам’ятника маршалу Конєву в Празі 6, вісімнадцятим - інформація про начебто антиросійську кампанію в ЗМІ, пов’язану з кібератаками в ЧР.
Російська інформагенція ТАСС підкреслила тезу її виступу, згідно з якою рішення перемістити пам’ятник явно порушує основний договірний документ, яким регулюються відносини обох країн - Договір про дружбу та співробітництво, підписаний у 1993 р. Відповідно до статті 5 цього Договору чеська сторона начебто не мала права на такі односторонні дії та повинна була розпочати консультації з російською стороною. Мовляв, не має значення, кому пам’ятник належить, оскільки чеська сторона зобов’язана сумлінно виконувати всі взяті нею на себе зобов’язання.
Як тлумачить прес-секретар, у такі зобов’язання входить як догляд за пам’ятником, так і обов’язок зберігати до нього відкритий доступ, який став неможливим унаслідок самовільного перенесення пам’ятника. Вона також нагадала про те, що згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів кожен укладений договір є обов’язковим для виконання договірними сторонами та повинен сумлінно виконуватися, при цьому «є неприйнятним посилатися на положення внутрішнього права та рішення місцевих органів влади для пояснення невиконання договору».
Гра ослабленими м’язами
«Справа Конєва» залишається для Москви й досі актуальною та з найбільшою ймовірністю залишатиметься ще певний час. Пояснити це досить нескладно. На початку третього десятиліття XXI століття стає очевидним, що розподіл впливу в світі змінюється, і Росія входить у число країн, які стрімко втрачають сили. Бажаючи змагатися з іншими, - зокрема, США, Китаєм, а можливо також Індією та Європейським Союзом - вона здатна покласти на уявну шальку терезів тільки сировину та ядерну зброю. Перше можна дістати в низці інших місць світу, друге хоч і є загрозливим, проте в умовах, коли нападати на Росію ніхто не збирається, то і з цим нічого не вдієш. Якщо, зрозуміло, не збираєшся лякати або шантажувати інших.
Наразі цю функцію виконує спадщина «великої Перемоги», символом якої є, зокрема, демонтований пам’ятник у Празі 6. Надзвичайно цікаву ілюстрацію того, як далеко в цьому плані Росія готова зайти, дає аккаунт Посольства Росії у Вашингтоні в соцмережі Twitter. За останні дні зацікавило, наприклад, як Росія «додала контекст подій, зачеплених нашими добрими сусідами у Фінляндії, бо трагічні епізоди спільної історії слід аналізувати в широкому контексті». Якщо ви розумієте англійську мову та у вас є 15 вільних хвилин, раджу не пропустити.
Доки Москва на відмовиться від великодержавних амбіцій (чого не станеться), вона буде проштовхувати тему «захисту історичної правди та недопущення переписування історії» через усі наявні в неї канали, протиставляючи себе всім, не виключаючи Чехію. При цьому їй доведеться реагувати на заяви МЗС ЧР, і в медіапросторі Росії озиватимуться всі добре відомі в Чехії (а також, мабуть, Словаччині) голоси, що підтримуватимуть російську точку зору. Крім того, Москва коригуватиме свою позицію залежно від того, як діятиме чеське МЗС або уряд у цілому. І саме цьому моменту варто приділити увагу.
Може здаватися, що росіяни вважають своїм партнером у Празі в першу чергу президента. На перший погляд дійсно виникає таке враження, але насправді це лише демонструє, як добре вони вміють тішити самолюбство та марнославство Мілоша Земана, а раніше - Вацлава Клауса. У Москві, звісна річ, знають, що їхнім справжнім партнером (або противником) є уряд. «Справа Конєва» це досить чітко демонструє, і буде дуже цікаво спостерігати, як довго та як жорстко уряд готовий та здатний захищати свою позицію.
Немає ніяких підстав (крім дочасної відставки уряду, яка відкриває Мілошу Земану простір для чаклування з Конституцією та утворення чергового «технічного» кабінету) для того, аби влада Чехії не могла зберігати цю здатність тривалий час або навіть назавжди. Обидві сторони будь-якого договору, укладеного між рівноправними партнерами, мають право на своє тлумачення спірних положень, і МЗС Чехії поки що поводиться в цьому дусі.
Заохочення «п’ятої колони»
Нагадаймо, що Москва здіймає галас навколо Конєва вже з 2018 року, коли місцева влада Праги 6 вирішила розмістити біля пам’ятника таблички, які ставлять Конєва та його діяльність до історичного контексту. Росіяни тоді залучили до підписання листа протесту, зокрема, послів Вірменії, Азербайджану, Білорусі та Казахстану. Проте нічому перешкодити не змогли. І що важливо - аргументи, які у відповідь наводив тогочасний міністр закордонних справ Мартін Стропніцки, чеська сторона вважає справедливими донині.
Пам’ятник не є солдатською могилою, перебуває у власності муніципалітету Праги 6, і якщо її районна рада ухвалює якесь рішення - ні МЗС, ні уряд Чехії не можуть з цим нічого вдіяти. Це, мабуть, усе, що належить сказати стосовно «справи Конєва» на фоні гучних протестів Москви.
Проте крім вищеописаного міжнародного виміру в справі наявний ще один. На перший погляд делікатніший, але з точки зору функціонування чеського суспільства в дійсності набагато важливіший. Пам’ятник Конєву, перейменування (найменування) громадських місць на честь вбитих у Росії Бориса Нємцова та Анни Політковської та меморіальна дошка, що нагадує про причетність Російської Визвольної Армії (Власова) до успіху Празького повстання в травні 1945 р., стали надзвичайно «гарячими» темами чеських внутрішньополітичних дебатів.
Дискусія про те, куди чехи дійшли за тридцять років, що минули після «Оксамитової революції» в листопаді 1989 р., а також що та чому викликає їхнє (не)задоволення, є потрібною та корисною. Але вона не повинна супроводжуватись погрозами та залякуванням, які призводять до того, що ті, хто діє в межах законності та отриманого ними від виборців мандату, змушені звертатися до поліції та користуватися її охороною.
На даний момент Росія не здатна позбавити Чехію суверенітету. Проте вона не може не помічати, скільки в цій країні живе активних індивідуумів, які б із задоволенням демонтували атрибути правової демократичної держави. Їм Росія надає простір у ЗМІ та бере їхню діяльність під захист, надаючи їм ореол борців зі злом. Це коштує небагато та може принести ефект. У цьому контексті Конєв є надзвичайно важливим випробуванням чеської демократії на витривалість.
Автор: Міхаел Романцов - політичний географ, що працює в Академії суспільних наук Карлова університету та Празькому столичному університеті
Джерело: DENÍK N, 24 квітня 2020 р.
Фото: Петра Прохазкова, Deník N
Переклад: Сватослав Щиголь
Для чого Кремлю «справа Конєва» та інші випади проти Чехії? Для підтримки місцевих противників демократії - InformNapalm.org (Українська)
Чеська редакція InformNapalm пропонує увазі читачів переклад статті відомого чеського оглядача Міхаела Романцова, який аналізує реакцію РФ
informnapalm.org