Найбільший український націоналіст
Я знайшов його.
Я знайшов його з допомогою місцевого ТБ.
Не я присвоїв йому це високе звання і не тележурналіст.
Так назвав його Чорномирдін В.С.
Так, так. Той самий.
За словами Віктора Степановича ніхто не витягнув з Москви скільки грошей для
Західної України як ця людина.
Мова йде про мільйони інвалютних рублів (долларів) і про грошову прірву рублів СРСР.
На ці кошти будувались не тільки газогони, а в обов'язковому порядку об'єкти соцкульт побуту.
Лікарні, школи, а особливо житлові комплекси будовані східними німцями, чехами та мадярами
і зараз окраса міста.
Особливо приємно було чути з якою відповідальністю підходили до питання
природозбереження Карпат.
Коли я слухав як великі начальники проходили сотні кілометрів траси пішки особисто
вивчаючи та узгоджуючи маршрут газогону хотілося плакати.
І не тому, що я такий сентиментальний, а тому, що бачив ( і спостерігаю декОли)
як будувався і розвивається, наприклад, гірськолижний курорт "Буковель" зараз.
Дуже шкодую, що передачу не бачили сучасні лідери місцевого націоналістичного руху
та їх молоді прихильники. Вони більше по мітингах суваються як смерід по калісонах
(в нішім селі так говорят)
Шкодую тому що:
більшість депутатів місцевих рад від «Свободи» складають особи віком віком 19-22 роки, без освіти, без жодного досвіду і головне без будь-якої перспективи. Вони вже готові до радикальної діяльності. Більше того, значна частина з них завдяки депутатському мандату звільнена від служби в армії (тільки в Тернопільській області не пішли до війська 300 депутатів). А є ще у «Свободи» тисячі молодих прихильників без мандатів, але також готових «побавитися у війну».Тим часом Галичина знову втрачає свій шанс демократичного розвитку. До місцевих органів влади підтягуються не економісти чи господарники, але молодики, які погрожують Януковичу, Табачнику та Російському патріарху Кирилу.
Справжній спеціаліст розказав про перспективи освоєння нами шельфу Чорного/Азовського моря
та про той таємничий сланцевий газ добуванням якого ми поставимо Москву на коліна.
Ну оскільки до мого журналу почали навідуватись свободівці Тягнибока то я дуже коротенько,
щоб ненашкодити їхньому юному революційному моцку переповім двума словами.
Ні, двома може бути заскладно.
Мушу одним словом якось обійтися.
ЗА-БУДЬ-ТЕ!
Ті нісенітниці ,що виплітають ваші поводирі є лише байками розрахованими на вашу непрофесійність.
Хоча?
Може дарма я чіпляюсь до молоді.
Їх же вчать мужі уквітчані науковими титулами.
Ось і на День Злуки один з них в черговий раз проявився або
наша пісня файна нова починаєм її знову
22 січня 2011 року Галичина повинна стати успішною
Опитувала Оксана ПРОЦЮК
Сергій АДАМОВИЧ, депутат обласної ради, доцент кафедри теорії та історії держави і права ПНУ ім.
В. Стефаника, кандидат історичних наук, дослідник соборності України:
……бла-бла-бла……..як науковець хочу зауважити, що термін «соборність»,…….так і не став до кінця науковою дефініцією……………………………………………….половина країни під тиском влади розвивається в російському духовному просторі, а друга, зберігаючи україноцентричні орієнтації, чинить спротив русифікації………….велика частина жителів сходу і півдня України…… бачить і чує все довкола себе переважно через лінзи та слухові апарати потужного російського імперського впливу.У зв’язку з цим зростає роль Галичини. Її політики, бізнесмени, культурні діячі повинні перетворити регіон у справжній П’ємонт, який своєю успішністю стимулював би всю Україну прийняти галицький проект державного будівництва.
Адамович товче студентам , що вони найкращі бо галичани.
Студенти роблять висновок - вчитися не треба бо ми живемо на п'ємонті і самі
навчимо кого хочеш.
На відміну від спеціаліста по дослідженню соборності (куда тільки Діма Табачник дивиться!) більшість галичан думають слідуюче:
Тому для мене й багатьох українців тієї України, яка сьогодні під загрозою знищення, сьогоднішній день являється швидше не святом під назвою День Злуки, а днем чергової фатальної історичної помилки. З чим вас усіх і вітаю.
Та вернемось до нашого героя.
На питання за чим жалкуєте відповів:
- хотів побудувати завод по вирощенню шампіньйонів в Богородчанах (це коло Івано-Франківська).
Було закуплено три таких потужних заводи. На території Союзу вони мали бути розміщені в Москві, прибалтиці (не запам'ятав де) і в нас. Не встиг. Союз розпався, а такий завод, ой як би зараз знадобився нашій області.
Я особисто не жалкую за СРСР і не перебуваю в захваті від дійсності бо мені тоді
було дихати важко, а тепер гидко.
Та і наш фільософ Григорій Сковорода казав:
Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось
Я тільки хочу вберегти рідну домівку від революційних катаклізмів якої би природи вони не були.
Хочеться застерегти розумників від пошуку простих відповідей на складні виклики сучасності.
Не всіх звичайно. Добре би одного-двох.
Тому і закликаю собі на допомогу українського націоналіста Івана Миколайовича Петраша
якому я сьогодні не Указом Президента і не постановою Верховної Ради ,а покликом свого серця
присвоюю звання
Герой України