Ветеринарні практики.
Тиждень тому Асьці стало погано, не їла зовсім, поносила, і виглядала понуреною і сумною. Розлади бували інколи, але проходили за день-два. А того разу я зрозуміла, що треба таки везти її до вета, бо мало лі що могло бути. Вона не привита, все що завгодно могло вчепитись.
В пятницю спроба запхати її в сумку була невдалою, вирвалась і мало не втекла, тож перенесли на наступний день, шукаючи підходящу коробку.
В суботу, дякуючи Олькові на машині, я з горем пополам завезла Аську до вета. Процес запихання і тримання коробки детально описувати не буду, бо то було щось з чимось!Нервів забрало чимало і мені і їй). Не уявляю, що би було в маршрутці чи трамваї, ловила би по головах котєйку...
Оглянув вет Аську, помацав, поміряв температуру - вела себе дуже чемно, навіть коли давав укол. Розглядала картинки з породами котів))). Виписали нам ліки в уколах і ми поїхали домів.
З закиданням таблеток я з часом наловчилась, а от з уколами було складніше. Коте мусив хтось тримати, бо верещала страшно, ніби її ріжуть( хоча я старалася чимшвидше вколоти. Напевно, відчувала, що я і сама добряче боюсь тих самих уколів...)
У вівторок завезли ще раз, бо не кращало - їсти не їла, розлад далі продовжувався. Пробувала вже насильно її годувати з шприца, Аська була не в захваті...
Везли вже під вечір, темніло, і вона вже майже не виривалася, а досить спокійно сиділа).Того разу потрапили на дівчину-вета, склала приємне враження. Виписала інші ліки, вже менше, бо температура впала. Від тих всіх маніпуляцій котярка залізла мені на коліна і ображено засунула мордочку під лікоть)), це було вершиною умілєнія, бо за всі роки такого ще не було)
Назад в машині взагалі всю дорогу дивилась у вікно, на вечірні вогні міста))) ще сподобається кататись))
Через два дні лікування їй покращало нарешті, почала їсти за всі дні мабуть) Аж від серця відлягло, бо я не на жарт розпереживалась за неї, начитавшись всякого в неті. Часом треба менше того читати, бо багато де нагнітають і без того напруженість людини.
Пе.Се. З того всього знову захворіла я, але Аська навіть в кімнату до мене не заходить(((( а раніше постійно мене "підліковувала" своєю присутністю....От така котяча вдячність. Або моральна травма від насилля, крім того, що їй і так було погано. Але ж мала би розуміти, що це було заради її здоровя((Як бачить щось в мене в руках, витріщає очі і готується або тікати або оборонятися)) Ну подивимось, коли її попустить нарешті, бо сумно так якось....
В пятницю спроба запхати її в сумку була невдалою, вирвалась і мало не втекла, тож перенесли на наступний день, шукаючи підходящу коробку.
В суботу, дякуючи Олькові на машині, я з горем пополам завезла Аську до вета. Процес запихання і тримання коробки детально описувати не буду, бо то було щось з чимось!Нервів забрало чимало і мені і їй). Не уявляю, що би було в маршрутці чи трамваї, ловила би по головах котєйку...
Оглянув вет Аську, помацав, поміряв температуру - вела себе дуже чемно, навіть коли давав укол. Розглядала картинки з породами котів))). Виписали нам ліки в уколах і ми поїхали домів.
З закиданням таблеток я з часом наловчилась, а от з уколами було складніше. Коте мусив хтось тримати, бо верещала страшно, ніби її ріжуть( хоча я старалася чимшвидше вколоти. Напевно, відчувала, що я і сама добряче боюсь тих самих уколів...)
У вівторок завезли ще раз, бо не кращало - їсти не їла, розлад далі продовжувався. Пробувала вже насильно її годувати з шприца, Аська була не в захваті...
Везли вже під вечір, темніло, і вона вже майже не виривалася, а досить спокійно сиділа).Того разу потрапили на дівчину-вета, склала приємне враження. Виписала інші ліки, вже менше, бо температура впала. Від тих всіх маніпуляцій котярка залізла мені на коліна і ображено засунула мордочку під лікоть)), це було вершиною умілєнія, бо за всі роки такого ще не було)
Назад в машині взагалі всю дорогу дивилась у вікно, на вечірні вогні міста))) ще сподобається кататись))
Через два дні лікування їй покращало нарешті, почала їсти за всі дні мабуть) Аж від серця відлягло, бо я не на жарт розпереживалась за неї, начитавшись всякого в неті. Часом треба менше того читати, бо багато де нагнітають і без того напруженість людини.
Пе.Се. З того всього знову захворіла я, але Аська навіть в кімнату до мене не заходить(((( а раніше постійно мене "підліковувала" своєю присутністю....От така котяча вдячність. Або моральна травма від насилля, крім того, що їй і так було погано. Але ж мала би розуміти, що це було заради її здоровя((Як бачить щось в мене в руках, витріщає очі і готується або тікати або оборонятися)) Ну подивимось, коли її попустить нарешті, бо сумно так якось....