сімейні "цінності"4
Тут ще шо інтересно. Той Ігор, перед тим, як у древлян підлатацця, кажуть (з неперевірених істочників), ходив на Константинополь. І пригрузив оброком. Ті як узнали, шо Ігоря кончили, зразу й перестали башлять. От поставте себе на місце бєдної Ольги - і так кормильця втратила, а тут ще й субсидії кончились (до слова, у багатьох з нас вони й не починались, ну то такоє). Забезпокоїлась вдова. Поїхала розбираться. А хитрі візантійці їй і кажуть: - а давай, мовляв, ми тебе охрестим. Ольга плечима здвинула: - ну давайте, якшо вам це поможе...
Вобщєм, охрестили її й показують (Новий Завіт): тут написано, шо Господь наш з тобою, Ісус Йосипович Христос був був безсерєбреником, щитай бездомним. Так і казав: "птахи мають гнізда, лисиці мають нори, тільки Син Чєловєчеський немає де голову преклонить". А в тебе, сестра во Христє, тих гнізд, нір і барлог щитай до самої Волги (синуля Святослав розстарався) - не по-божеськи це. "Від Сяну до Дону" то ще слабо сказано.
З тим і поїхала. Всмислі з одним хрестиком на шиї. Ну, на дорогу бутербродів там дали...
Любопитно, шо крім Святослава-язичника у Ольги з покійним було ще до лиха діточок. Коли тільки й встигли настругать. А мо' приєжджі там - володимири-мстислави-ізяслави-ярослави. Внуки теж. Їх розставляли смотрящими за городАми - Чернігів там, Переяслав, Новгород... Між нащадками зразу зав'язувались зовсім не братські стосунки - комусь було малувато, ходили брат на брата одбивать, грабувать, приєднувать, анексірувать. Да ви й самі знаєте, як воно щас в сім'ях наслєдцтво ділиться зазвичай. Щас, правда, рідко вбивають. Здебільшого судяться. А тоді - вобщє кошмар. Мєждоусобиці вобщєм. І каждий старався попасти на києвський престол. Шоб жеш йому одслинювали. На Київ. Ярослава, напримєр, шо на Новгороді сидів, вобще Жадним прозвали. Не давав на Київ положеного. Сам, правда, хотів, шоб його називали Мудрим (забігая впєрьод, треба сказать, шо його так і досі називають. Даже на якійсь купюрі видуманий портрет надрукували). Ну, це вже як на Києві сів. Видумали якусь "бібліотеку", яку ніхто ніколи не бачив. Доньку (Анну Ярославну) кажуть, вобщє у французьку королєву записали. Там ще якась Ярославна була, шо плакала за якимсь Ігорем, шо попав у половецький полон. Тоді, мабуть, наплакалась, висякалась і поїхала Францією править. На городі Парижу. От вже ж як видумають шось...
Непонятка вобщєм.
Тут, шоб не обідить френдес-націоналісток, хотів поспитать: а де в цій скандінавській какофонії вобщє українці? Щас попробую вгадать - сіяли на своїх чорноземах жито-пшеницю, зимами вишивали вишиванки, шили шаровари, свитки, плодили таких самих вишиватників, оддавали хто десятину з виробленого, хто сина в "дружину", якшо нічим заплатить, хто доньку в прислугу тим самим скандінавам-варягам... У націоналістів після завтра кОнгрес. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=864082070604741&id=841562019523413
Ну нічо'. У вождєлєнній Європі бувало й хуже. Ті самі греки, напримєр, засновники європейсьської цивілізації, перекочувавши під турками кілька століть, стали такими ж кучерявими брюнетами замість шатенів з грецьким профілем. І такими ж лінивими. Кому інтересно, погуглілть державний борг Греції. До слова, вони не люблять, коли їх називають греками (рабами в перекладі). Прєдпочитають називацця "еллінами". Ой-ой. Про іспанців вобщє не говорю. Ними маври правили. Теж всі кучеряві й смагляві. Як і італійці. Ті хоч не вимагають називать себе римлянами. Просто бандіцтвують. Як балканці. Знав особисто одну болгарку на прізвище Абдулла. Так шо нам ще повезло щитай.
Да. І був в тій сімейці якийсь онук, чи правнук невдачний. Тупуватий, руки довгі, як у гібона, лоб низький, ні ума', ні соображенія. Юродивий вобщєм. Так і назвали - Юра. Довгорукий. Та нУ його в болото! О! А це ідея. Їдь, Юра на Мокшу. З них все одно ніякого толку. І дружинників таких самих дали - шоб Київ не страмили.
Ага. Приїхали вони, значить (в'язнуть лошаді по стрємєна" один єврей співав потім), ледве зібрали тих мокшів з вєсьпами болотами, Юра, значить, вирулює на острівець і начинає соображать, шо б його сказать - ну трудно йому було два слова зв'язать. Каже: "так, пацани"...
Тут один з натовпу, беззубий (нє, не через те. Просто вони тоді свою рєпу ще не вміли розпарювать, так гризли, через те й зуби ламались. Плюс іспарєнія з болот, міазми, мокрі ноги). Вобщєм, беззубий як крикне: "Уряаа! У нас тіперь свой княсь! Наколєні, правосьлавниє! Зьємной поклон!"
Треба сказать, шо років з вісімсот по тому вони намагалися вставать з колєн, тільки в них мало получалося.
Привичка вже виработалась. "Можєм пофторіть" щитай в гєнах записано. А гєни це тобі не васі. І не юри тим більш.
Кстаті про Юру.
Він тоді проїхався по кругу болотами (щас називається "золотоє кольцо"), хотів назбирать таку-сяку десятину. Хрєн. Всмислі рєпа там, полба, толокно, пєнька, хутро таке сяке. Чисто шоб пожрать. Ну й наготу прикрить. Бобрятиною-соболятиною. Ну й набрав раб'я. Каже, давайте шось строїть. Отут, на москва-річці. Начинайте. Рєпи немєряно. Давай, пацани.
Пацани й раді старацця. Построїли москву. За їду. Прив'язали, значить, зруби пеньковими канатами до дерев (там у них навесні повені бували, вони свої зруби до дерев прив'язували). Шоб у річку Москву не знесло чого доброго.
А тут - опа. Посольство з Києва. Тіпа, Юра, шо там нащот на Київ переправить якусь десятину...
Юра каже - ви шо, пацани? Вам чим одкашлять - пєнькою, рєпою, чи мо' ягодами (голубіка якраз вродила з ожиною)?.. Можем лісом-кругляком - довезете?..
Корочє, посольство осталось дожидацця якусь десятину. Золотом там, сріблом, чи іздєліями якими. Сидять, ждуть. Їдять полбу з клюквою. Толокно там, ріпку...
Зрештою Юра й каже сину Андрію Боголюбському: - синяра, напакуй там кропив'яні мішки мохом (зрештою в нас нічого й нема крім того), візьми дружинників побільше й їдь до Києва. Розкажи їм, шо тут, на болотах вобщє нічого ловить. Андрюша рад старацця, а вже як посольство раде - жога замучила на рєпі з журавлиною. Поїхали.
Приїжджають, Боголюбський дивиться - його дружина голодранців набагато переважає київську охранку. Ситу, корумповану, ліниву й нелюбопитну. Ну й понеслось. Корочє, зпалив Боголюбський стольний-Київ-град. Вщент. Розграбував і повіз добро на москву...
Хотів на цьому й закончить, не получаєтся. Далі таки буде...
Вобщєм, охрестили її й показують (Новий Завіт): тут написано, шо Господь наш з тобою, Ісус Йосипович Христос був був безсерєбреником, щитай бездомним. Так і казав: "птахи мають гнізда, лисиці мають нори, тільки Син Чєловєчеський немає де голову преклонить". А в тебе, сестра во Христє, тих гнізд, нір і барлог щитай до самої Волги (синуля Святослав розстарався) - не по-божеськи це. "Від Сяну до Дону" то ще слабо сказано.
З тим і поїхала. Всмислі з одним хрестиком на шиї. Ну, на дорогу бутербродів там дали...
Любопитно, шо крім Святослава-язичника у Ольги з покійним було ще до лиха діточок. Коли тільки й встигли настругать. А мо' приєжджі там - володимири-мстислави-ізяслави-ярослави. Внуки теж. Їх розставляли смотрящими за городАми - Чернігів там, Переяслав, Новгород... Між нащадками зразу зав'язувались зовсім не братські стосунки - комусь було малувато, ходили брат на брата одбивать, грабувать, приєднувать, анексірувать. Да ви й самі знаєте, як воно щас в сім'ях наслєдцтво ділиться зазвичай. Щас, правда, рідко вбивають. Здебільшого судяться. А тоді - вобщє кошмар. Мєждоусобиці вобщєм. І каждий старався попасти на києвський престол. Шоб жеш йому одслинювали. На Київ. Ярослава, напримєр, шо на Новгороді сидів, вобще Жадним прозвали. Не давав на Київ положеного. Сам, правда, хотів, шоб його називали Мудрим (забігая впєрьод, треба сказать, шо його так і досі називають. Даже на якійсь купюрі видуманий портрет надрукували). Ну, це вже як на Києві сів. Видумали якусь "бібліотеку", яку ніхто ніколи не бачив. Доньку (Анну Ярославну) кажуть, вобщє у французьку королєву записали. Там ще якась Ярославна була, шо плакала за якимсь Ігорем, шо попав у половецький полон. Тоді, мабуть, наплакалась, висякалась і поїхала Францією править. На городі Парижу. От вже ж як видумають шось...
Непонятка вобщєм.
Тут, шоб не обідить френдес-націоналісток, хотів поспитать: а де в цій скандінавській какофонії вобщє українці? Щас попробую вгадать - сіяли на своїх чорноземах жито-пшеницю, зимами вишивали вишиванки, шили шаровари, свитки, плодили таких самих вишиватників, оддавали хто десятину з виробленого, хто сина в "дружину", якшо нічим заплатить, хто доньку в прислугу тим самим скандінавам-варягам... У націоналістів після завтра кОнгрес. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=864082070604741&id=841562019523413
Ну нічо'. У вождєлєнній Європі бувало й хуже. Ті самі греки, напримєр, засновники європейсьської цивілізації, перекочувавши під турками кілька століть, стали такими ж кучерявими брюнетами замість шатенів з грецьким профілем. І такими ж лінивими. Кому інтересно, погуглілть державний борг Греції. До слова, вони не люблять, коли їх називають греками (рабами в перекладі). Прєдпочитають називацця "еллінами". Ой-ой. Про іспанців вобщє не говорю. Ними маври правили. Теж всі кучеряві й смагляві. Як і італійці. Ті хоч не вимагають називать себе римлянами. Просто бандіцтвують. Як балканці. Знав особисто одну болгарку на прізвище Абдулла. Так шо нам ще повезло щитай.
Да. І був в тій сімейці якийсь онук, чи правнук невдачний. Тупуватий, руки довгі, як у гібона, лоб низький, ні ума', ні соображенія. Юродивий вобщєм. Так і назвали - Юра. Довгорукий. Та нУ його в болото! О! А це ідея. Їдь, Юра на Мокшу. З них все одно ніякого толку. І дружинників таких самих дали - шоб Київ не страмили.
Ага. Приїхали вони, значить (в'язнуть лошаді по стрємєна" один єврей співав потім), ледве зібрали тих мокшів з вєсьпами болотами, Юра, значить, вирулює на острівець і начинає соображать, шо б його сказать - ну трудно йому було два слова зв'язать. Каже: "так, пацани"...
Тут один з натовпу, беззубий (нє, не через те. Просто вони тоді свою рєпу ще не вміли розпарювать, так гризли, через те й зуби ламались. Плюс іспарєнія з болот, міазми, мокрі ноги). Вобщєм, беззубий як крикне: "Уряаа! У нас тіперь свой княсь! Наколєні, правосьлавниє! Зьємной поклон!"
Треба сказать, шо років з вісімсот по тому вони намагалися вставать з колєн, тільки в них мало получалося.
Привичка вже виработалась. "Можєм пофторіть" щитай в гєнах записано. А гєни це тобі не васі. І не юри тим більш.
Кстаті про Юру.
Він тоді проїхався по кругу болотами (щас називається "золотоє кольцо"), хотів назбирать таку-сяку десятину. Хрєн. Всмислі рєпа там, полба, толокно, пєнька, хутро таке сяке. Чисто шоб пожрать. Ну й наготу прикрить. Бобрятиною-соболятиною. Ну й набрав раб'я. Каже, давайте шось строїть. Отут, на москва-річці. Начинайте. Рєпи немєряно. Давай, пацани.
Пацани й раді старацця. Построїли москву. За їду. Прив'язали, значить, зруби пеньковими канатами до дерев (там у них навесні повені бували, вони свої зруби до дерев прив'язували). Шоб у річку Москву не знесло чого доброго.
А тут - опа. Посольство з Києва. Тіпа, Юра, шо там нащот на Київ переправить якусь десятину...
Юра каже - ви шо, пацани? Вам чим одкашлять - пєнькою, рєпою, чи мо' ягодами (голубіка якраз вродила з ожиною)?.. Можем лісом-кругляком - довезете?..
Корочє, посольство осталось дожидацця якусь десятину. Золотом там, сріблом, чи іздєліями якими. Сидять, ждуть. Їдять полбу з клюквою. Толокно там, ріпку...
Зрештою Юра й каже сину Андрію Боголюбському: - синяра, напакуй там кропив'яні мішки мохом (зрештою в нас нічого й нема крім того), візьми дружинників побільше й їдь до Києва. Розкажи їм, шо тут, на болотах вобщє нічого ловить. Андрюша рад старацця, а вже як посольство раде - жога замучила на рєпі з журавлиною. Поїхали.
Приїжджають, Боголюбський дивиться - його дружина голодранців набагато переважає київську охранку. Ситу, корумповану, ліниву й нелюбопитну. Ну й понеслось. Корочє, зпалив Боголюбський стольний-Київ-град. Вщент. Розграбував і повіз добро на москву...
Хотів на цьому й закончить, не получаєтся. Далі таки буде...