1+1=3
За останні два місяці прочитав одну книжку, пройшов один прекрасний маршрут у рамках Стежками Героїв, знайшов останки одного австрійського солдата часів І СВ, побував на одному шикарному музичному фестивалі в Ужгороді + ще на одному фестивалі у Львові, заробив ще один шрам на брову, і не написав жодного посту в жж (зате купу у вк). Але весь цей час я був не один.
Це саме той час, коли дні сильно насичені пригодами, а ночі снами без задніх ніг. Це коли відчуваєш себе у якомусь неперервному святі, воно захоплює тебе і ви зливаєтеся. Знаю, що життьо така штука, що ще підсуне свиню, або ж я і сам собі влаштую підсвиння, але зрештою на те воно нам і дається - щоб переживати. Ну, може і не на то - але все ж я радий відчувати себе у процесі. Розповім про все чудове, що трапилося за ці дні.
Останній маршрут Стежками Героїв був напрочуд хорошим, власне, так як і завжди, а наш Трактор Стій цьогоріч знов зібрав до свого керма нових людей, з якими було приємно розділити похідні "будні". Нам вдалося успішно пройти увесь маршрут, взяти усі контрольні пункти і відкрити нові для себе місця - дивні, цікаві і красиві. Проте цього разу нас очікували переживання значно сильніші ніж спортивні ентузіазм та інтрига, адже нам вдалося доторкнутися - ні багато, ні мало - до самої історії.
Йдучи по старому польсько-чехословацькому кордону в сторону Говерли, ми наткнулися на жахливий бурелом, а він страшно гальмує рух, тому вирішили піти манівцями у обхід. Стежок, само собою, там не було, відтак йшли навпростець, і я зрадів коли випадково побачив гільзу яка стирчала з-під лісового "сміття" - одначе добрий сувенір на пам’ять. Але це виявилася не просто гільза, а повноцінний патрон, і уявіть собі моє здивування коли побачив, що там видніють ще кілька набоїв. Покликав хлопців, разом ми діставали ще і ще, і отак разом ми нагребли десь 2 кілограми. Це було фантастично, у нас трусилися руки, ми вже очікували знайти гвинтівку, або ж навіть і цілий партизанський схрон, проте там було щось значно більше. Тут таки, під старим трухлявим стовбуром, ми знайшли ще гранату, і під тим самим старим трухлявим деревом ми знайшли шкіряний чобіт. У нас розширилися зіниці, бо коли ми припідняли край черевика, то побачили всередині кістки людських пальців... попоравшись у листі подалі від гранати ми знайшли і інші кістки. За тим ми вирішили більше нічого не чіпати - не по собі якось та й граната тут. Пізніше, з допомогою інтернету, виявилося, що такі набої та гранати стояли на озброєнні австро-угорських військ часів першої світової війни, окрім того в кількох кілометрах звідти знаходиться військовий некрополь, у якому поховані 40 бійців австрійської армії. Далі, не ризикуючи потрапити в халепу, ми поставили який-не-який хрест, записали координати і пішли собі своїм маршрутом. Пізніше ми зв’язалися із рятувальниками/еменесниками/міліцією, повідомили їм усі подробиці, і десь саме зараз останки цього "австрійця" розшукують, або ж навіть вже і ексгумують. Якщо будуть далі якісь відомості про це все, то дам знати на сторінках цього жж. А поки що кілька фотографій з того чудового, не побоюся сказати, походу.
Маршрут і справді був підібраний просто ідеально - у жодному із тих місць де ми були, я не ходив досі. Тому вражень було неабияк багато.
Команда Трактор Стій (2013) на фоні чорногірського хребта.
Зліва направо: Мар'ян (м.Калуш), Андрій (м.Новояворівськ), Денис (м.Ужгород), Петро (м.Львів), Андрій (м.Ужгород), Андрій (м.Ужгород)
У одного нашого товариша були проблеми з коліном, але він витримав увесь маршрут.
Мальовничі полонини Кукула зусрілися з нами на заході сонця.
Перший день традиційно найважчий день.
Ранок на підйомі до г.Козя.
Усю дорогу ми чіплялися за будь-яку можливість випити молока, тому ми були енергій ні та здорові) Одного вечора ми ночували біля села, і у місцевої господині за зовсім невеликі гроші набрали собі молока, сиру та сметани. Це було просто неймовірно смачно і приємно - на сніданок наминати макарони з сиром та сметаною(:
Ну і як завжди)
БАГАТО-БАГАТО ФОТО ТУТ
***
Після повернення додому з Івано-Франківської області, на нас чекало великоднє свято, яке серед усіх інших свят чи найбільше є сімейним. Таким як цього року, я його ще жодного разу не проводив - задорно, весело, і неймовірно цікаво. Само собою більшість приємних вражень було здобутоо від знайомств. І це не лише від нових, а й від тих, що вже ніби трохи давні, але все одно не такі вже і детальні. Відверто кажучи, у новому для себе колі, мені було дуже і дуже приємно не стати якоюсь окремою частиною, не стати чужим у "великих" розмовах. В якійсь мірі, це свято саме із цими людьми, допомогло зрозуміти, що не всі прийняті мною рішення є хибними, і щось із того, що справді має вагу, я таки роблю правильно. І поки це все, неоформлене у слова і поняття, блукало десь у глибині свідомості, мені довелося стати учасником доволі масштабної баталії в честь поливаного понеділка. Звичайно, все відбувалося у рамках усіх десяти заповідей(: З нашої сторони це була оборона балкона із найціннішим, що (хто) у нас є, від батальйонів місцевих розбійників озброєних відрами та тазиками. Це незабутньо!
Після такого знову повертатися додому було... вельми сумно.
***
Проте і цьому суму не довелося довго бентежити, адже ще через кілька днів після Великодня в рідному Ужгороді відбувався, неординарний як для наших широт, музичний фестиваль про який я вже згадував раніше. Бажання взяти на себе якусь участь у організації події привело мене до питання кемпінгу для гостей. Відповідаючи на нього, і розміщуючи людей у наметовому містечку, вдалося познайомитися ще і ще з новими людьми, і просто таки звідусіль - Білорусь, Росія, Словаччина та ще багато різноманітних куточків України. Унікальна атмосфера, велика музична сім’я, приємні діалоги просто так із незнайомими людьми, хороші слова в адресу рідного міста, звичайні людські доброзичливість і радість, та живе серце поруч, це все те, що змушувало дихати із захопленням!.. Ну і музика - обидва вечора були під зав'язку повні шаленим звуком та нестримною енергією. Те як грали чеські капелли Gattaca, Esazlesa та Remek, я наврядчи колись забуду...
Ну а потім один поїзд враз відвіз усе добро з міста, і в просторі утворилася порожня ніша, у яку миттю влилися надії та сподівання, більшість із яких ми у змозі реалізувати і пізніше, і зараз. На згадку про все це залишися постер, футболка та невеличкий шрам над правим оком.
esazlesa (Чехія)
Cathedraal (France)
Remek (Чехія)
На пам'ять про виступ Celeste (Франція)
***
Під час ватри на ужгородському Святі Весни-2013
Воловець внизу, підпалена Боржава згори.
Свято Весни 2013
На вершині г.Явірник.
Зі своїм шефом)
Один капризний, але все ж чудовий кіт.
с.Гукливий і г.Великий Верх у квітні.
А ще була Дивогонка, це такі диятчі перегони на велосипедах. Там я собі вчився поратися із відео, і ось власне резульатат:
Click to view
Після таких пригод було би грішним не запевнитися у тому факті, що у нудних буднях ми самі собі виною, тож усі мої (псевдо)депресії, це просто короткий період часу, коли просто-напросто немає чим зайнятися. Ну або прийшла пора зайнятися чимось новим для себе. У свої 25 відчуваю, що прийшла пора для нового.
А ще знаю, що на повагу заслуговують ті добрі вчинки людей, котрими не вихваляються, інколи і взагалі просто не виголошуються словесно. Подобається такий підвид спілкування, коли всі важливі речі з дорогою тобі людиною вирішуються ніби мовчки, ніби з допомогою одного лише погляду, а на сказане виносяться лише ті слова, котрі вибухають в той самий момент - будь то миттєва фантазія, чи просто жарт. Я радий Тобі. Привіт(: