(no subject)
Страшенно би хотілося написати, вилити зі себе щось таке мудре, захоплююче - таке, що ще ніколи не відбулося (хоча би в моєму житті).. Знаю, це дурня - бо було багато чого, але все рівно немає про що писати, бо то вже навіть самій собі нецікаво.. Отуплення. Тотальне отуплення і збаналізування.. Але попри це все ще би хотілося бути хоча сама собі цікавою, та так, щоби під час мемуарних згадок аж самій лоскотіло у сонячному сплетінні від власних несподіванок.. Ну, не знаю. Реґрес чи то інстинкт самозбереження чи то невмолимий закон самозбереження енергії строго наказує: Цить! Ще не час!
Кілька незакінчених думок, записаних на клаптиках вродовж останніх двох років. Це мали бути такі собі ескізи на нові вірші (чи новелки?), але якось тоді ще, та й зараз, не встигли всотатися в організм.. Коротше, поки що подаю це яко чернетку-фраґментки-світлинки колишніх різних за своєю природою настроїв:
..Скляніє під ногами сніг -
дівча в блакитній балоновій курточці
підскоком по льоді...
..Як міліє ріка -
так заростає стежка,
по якій вже ніхто не ходить.
Так зникають відголоски дзвонів
з веж церковних - і тоді, коли вжр нІкому
ходити до хеамів,
коли вже немає потреби
сповіщати довкілля про колообіг життя -
народження-хрестини-весілля-похорони.. -
Воскресіння - наче джерельце,
що пробється крізь каміння -
а відтак підземельні води
в експлозії вирування і світла водограї
на тлі
темної свідомості..
На стіні від свічок
вималювались дві тітні:
Коршун -агресор,
що роздирає пазурами
біле тіло,
увінчаної короною з розквітлої шипшини,
голубиці -
і лилася багряними цівками
по вечірньому нрбі світло-пітьма..
.. дерева були тоді так близько -
впритул підійшли до вікна..
Навіщо ти мучиш мене?
Так неозоро розсипав Господь зорі -
геометрія всіх мозаїк -
всіх тих світлоспалахів так гостро, так голчасто тілом -
і так заодно туманно густо - наче пелена Молочного Шляху в очах
ці години чекання тягнуться..
Львів - місто янголів - крилатих невидимх шельм -
Венецінанських левів..
І тут було колись море..
************************
Ось такі уривки думок, з якими я ніяк не могла собі дати ради. Тохоч зараз у двох-річному коктелі - так, як є - автентично і без доробок, так сказати: з персшого імпульсу..