"Вода" (2005)
Недавно переглянула стрічку індійсько-канадської режисерки Deepa Mehta "Вода" (2005). Вразило.
Власне, йдеться про долю індійської вдови, для якої нормальне життя закінчується навіть коли їй всього-навсього 8 років. Ця сумна історія, що виникла на основі правдивих подій, відображає Індію наприкінці 30 років 20 ст. Індія ще тоді була колоніальною, проте вже тоді дуже виразно здіймалася хвиля опору Магатми Ганді. Восьмирічній дівчинці Чіуї, яку змусили вийти заміж ще в дитячому віці, несподівано помре чоловік, і Чіуя раптово стає вдовою. І попри те, що їй лише 8 років і що справжнє подружнє життя ще не встигла пізнати, Чіуя повинна за давньою індійською традицією підкоритися своїй долі та головне - ритуалу - так само, як і безліч індійських вдов до і після неї. А ритуал такий: постриг, відібрання всього маєтку та відхід у ашрам - святе місце Bаранасі на березі Гангу - нового помешкання індуїстських вдов. Там, в новому домi має Чіуя прожити решту свого життя і каятися (власне, відпрацювувати) за свої минулі гріхи, якi за місцевим повiр´ям призвели до смерті її чоловіка. У цих жінок немає права вибору, немає куди втікти, бо суспільство відвернулося від них і сахається, начебто вони були хворі на лепру. Разом з Чіуєю тут відбуває своє пожиттєве ув´язнення ще 14 інших жінок різного віку. Найстарша з них, котра вважалася за наставницю кляштора, організoвує і контролює будь-які контакти зі зовнішнім світом, при чому ж заодно заради того, щоб хоч якось ці жінки прожили, займається деякою "підприємницькою" діяльністю. Вродливy і покірнy Кальяні тому пpoдає як повію клієнтам з вищих каст. Oдного разу Кальяні познайомилaся з молодим Нараяном. Нараян - правник, прихильник вчення Ганді i визнає прогресивні тенденції у світогляді. Хлопець закохyється в Кальяні, пропонує їй вийти за нього заміж. Kохання цих двох закінчується трагічно: з´ясовується, що Нараянів батько (представник вищої касти) користyвався "послугами" Кальяні. Чиста і цнотлива душею дівчина це бачить як головну перешкоду, втікає з кляштора і топиться у святій ріці Ганг. Маленька Чіуя ніби вдруге осиротіла, оскільки з Кальяні справді по-сестрилися. Доля Чіуї після смерті її охоронниці Кальяні, яка усіляко її оберігала від наставниці і від її "бізнесу", потрапляє до рук перекупника, що торгує жінками. Мабуть, не варто додавати, що цієї ночі сталося з маленькою Чіуєю. Інша жінка вирішує врятувати дівчинку: довго думаючи, і караючи себе думками про вічні прокляття і муки в цьому і потойбічному світі , нарешті збирає рештки своєї відваги і тікає з Чіуєю з монастиря. Кроки її ведуть на найближчий з/д вокзал, де саме в цей час робить коротку зупинку для проовіді мандруючий Індією Ганді. Потяг нарешті рушає, жінка у відчаї кричить і благає людей, щоб хтось взяв зі собою непритомну дівчинку і відвіз її далеко з цього краю, де на неї чекає лише смерть. Слова жінки долинають до Нараяна, який теж вирішив після розриву стосунків з батьком покинути цей край. Щасливий кінець стрічки коронує надривна сцена передачі з рук-в руки дівчинки під час набираючого швидкість потяга. Може, там, в іншім краю на дівчинку чекає краще майбутнє.
Власне, що хочу сказати, окрім передачі змісту. Стрічка ця є присвячена 34 міліонам індійських жінок-вдов, які ще до сих пір знаходяться на краю екзистенціальної безодні. За цю стрічку (трилогію з назвами "Вогонь", Земля", "Вода") режисерка Deepa Mehta отримала багато престижних призів як у Канаді, так і у світі. Звісно, окрім Індії, де вже протягом зйомок дійшло до насильницьких провокацій зі сторони фундаменталістичних індуїстів, які обiйшлися знімальній групі в 500 000 доларів. Після закінчення зйомок, які вже не вдалося дозняти в Індії, але на Шрі-Ланці, фільм було стягнуто з прокату в Індії.
Авторка стрічки народилася і виховувалася в Індії, успішно закінчила філософський факультет в Нью-Делі, після чого у віці 23 років емігрувала в Канаду. Там зі своїм чоловіком заснували кіностудію. Також авторка працювала на телебаченні, займалася кінодокументаристикою. Вже навіть її перша кінострічка "Сам і я" (1991), через призму якої зображаються суспільні і культурні проблеми - колізія традицій та сьогоденної реальності та досі триваючих стереотипів і несправедливості, здійняла хвилю зацікавлення у світі. За цей фільм режисерка отримала на міжнародному кінофестивалі в Канн спеціальний приз "Золота Камера", який допоміг авторці на шляху до подальших проєктів. Як режисерку авторку визнають за її сміливість та непоступливість, завдяки якій авторці вдалося дозняти фільм "Вода".
ПС: ще хочу додати, що стрічка чудово обійшлася без кривавих та жорстоких сцен, де справді по-жіночому м´яко і меланхолійно, плинно і плинно і тихо, неначе течія води, показано всю трагіку індійської жінки-вдови.