По бездоріжжю
Передмова:
у цей передвеликодній час (час перед Воскресінням) хочу посвятити ці рядки найдорожчим моїм людям: мамі і татові (вже зіснулому - вічная пам´ять!)
.(19.04.2008)
По бездоріжжю,
всипаному бездoнними калюжами,
наче пастками-безоднями,
по свічад поверхні ступаєш сторожко...
І пам'ятаєш...
ні, скоріше якось так імлисто пригадуєш,
як ніби кількасот віків тому
тебе вели,
вхопивши за обидві руки,
тато і мама
у дитсадок...
Те дівчисько...
та дівчинка, що міцно тримаючись,
весело підстрибувала
і перелітала через озерця калюж,
і, зависаючи між небом й землею,
загадувала бажання: Щоб так було завжди!
І мріяла про дерева,
всіяні пташками...
про дерева, що створюють вітер,
гіллям махаючи...
про хмари, мов пухкі перини..
про синє платтячко...
про синє платтячко зі спідничкою в кльош,
котре, коли розкрутиться як карусель,
буде наче доля
з безмежними небесними нивами
чи то неосяжними, заoбрійними океанами...
платтячко з білими цяточками,
наче перлами - горошинами дощу (чи сліз?...)
І... oтак йдеш весь час по широкім бездоріжжі,
перескакуючи через свої океани,
у райський дитсадок,
i бачиш попереду як кінопроекцію пам'ять,
за одну руку тримаючись ще мами,
а за другу - Янгола...