солодкі консерви дитинства
Я хочу законсервувати мить. Помістити у вакуум, щоб вона належала лише мені. І дістати потім взимку з полиці, де поряд з бабусиними огірками стоїть банка з блакитним димом.( Чомусь мить здається мені саме блакитною.) Дістати, щоб потім пити з подругою чай, намастивши її на скибку білого свіжого хліба. Я вже навіть відчуваю її смак: щось невимовне між полуницею та апельсином, дуже солодке з ноткою терпкості. Ми будемо їсти, їсти оті миті, пити гарячий чай, і згадувати про те, що це все уже пережито, що залишилась лише мить. Не одна, безліч, але та, що намащена на хліб не зникне. Вона - солодкі консерви дитинства.
Я хочу знову весни, щоб пережити багато рясного щастя, відкласти ті квіти на полицях свідомості, щоб потім знову помістити у вакуум.
Чи відкрити крамницю. Так, це було б надзвичайно. За посмішку я давала б людям можливість. Адже щастя, хоч і на мить, безцінне. Я б впускала димок у кульок, перев'язувала сонячним промінцем та спостерігала диво в очах покупців. Та вдячність.
А потім іти додому під зорями, і щоб вони сяяли яскраво, як маленькі сонечка, бо світло на Землі має бути вічним. І щоб веселка, квіти та вишні. В моєї бабусі завжди багато вишень, усі як наречені. Рум'яні ягоди так і переливають соком. Смакота.
Я хочу йти і посміхатись. Просто так. Щоб вітер куйовдив волосся, заплітаючи в химерні кучерики, щоб сонце цілувало у ніс та плечі, залишаючи засмаглі сліди, щоб місяць накривав ковдрою ночі, розчісуючи довгі вії срібним гребінцем.
Усе це буде, навіть уже поруч. У кожного. І зветься цей стан дитинством. Просто подивись і ти побачиш, що уже став щасливим покупцем блакитного диму. Цінуй мить, а краще консервуй.
Я хочу знову весни, щоб пережити багато рясного щастя, відкласти ті квіти на полицях свідомості, щоб потім знову помістити у вакуум.
Чи відкрити крамницю. Так, це було б надзвичайно. За посмішку я давала б людям можливість. Адже щастя, хоч і на мить, безцінне. Я б впускала димок у кульок, перев'язувала сонячним промінцем та спостерігала диво в очах покупців. Та вдячність.
А потім іти додому під зорями, і щоб вони сяяли яскраво, як маленькі сонечка, бо світло на Землі має бути вічним. І щоб веселка, квіти та вишні. В моєї бабусі завжди багато вишень, усі як наречені. Рум'яні ягоди так і переливають соком. Смакота.
Я хочу йти і посміхатись. Просто так. Щоб вітер куйовдив волосся, заплітаючи в химерні кучерики, щоб сонце цілувало у ніс та плечі, залишаючи засмаглі сліди, щоб місяць накривав ковдрою ночі, розчісуючи довгі вії срібним гребінцем.
Усе це буде, навіть уже поруч. У кожного. І зветься цей стан дитинством. Просто подивись і ти побачиш, що уже став щасливим покупцем блакитного диму. Цінуй мить, а краще консервуй.