…Все розцвітає, коли це буває?
За календарем весна почалася 1 березня. Та то тільки за календарем. Моя особиста весна почалася вчора; за два тижні після свого офіційного початку.
«А-а-а-а-а-а-а-а (і так до безкінечності)!» - пронеслося повз мене трійко дітлахів. Щойно підняла на них очі, як вони вже зникли в найближчій арці. «Хм…Весна чи що? Взимку так не бігають» - побігла за ними моя думка…
Підходжу до інституту, а всі лави на вулиці обліплені студентами! Ніхто не ховається від морозу й не біжить якомога швидше до дверей, щоб нарешті надихатися всередині теплим повітрям. Від зимової порожнечі тільки й лишилося, що мокре місце від нашвидкуруч розталого снігу.
День минув, минає вечір, столиця вже позаду, а я все ближче до рідного міста. Виходжу з маршрутки і…мені зовсім не хочеться закутатися, заховати носа в шарф, руки в рукавиці а потім ще й в кишені й на п’ятій швидкості побігти додому, не помічаючи навколо ні-чо-го, не те що троє галасливих дітей. «Та це точно весна!» - кажу сама до себе і від цього на душі стає страшенно приємно.
Ось уже вдома, замкнула двері, роззуваюся і відчуваю, не повірите, та весна встигла проникнути й сюди! Я в своїй квартирі, все на своїх місцях: ось мій кіт, ось моє ліжко…але мені після ще одного дня, що зазвичай починається о п’ятій ранку, включає в себе поїздки в Київ, по Києву та з Києва, пари, які тривають до сьомої вечора (і це тільки програма мінімум), а мої очі зовсім не злипаються й не просять мене в це ліжко бухнутися й зникнути геть у ковдрах та подушках! Я, якщо чесно, десь би й погуляла, і про весну б щось написала, і фільм би переглянула, і до подруги б зайшла, і б…, і б… А таки весна, таки пробудження!
Щоб уже зовсім овеснитися, визираю у вікно - пахне! Так-так, пахне весною! Ну нарешті, весна на вулиці, весна в душі - тепер все на своїх місцях. Тільки я, чомусь, не в ліжку…:-)
«А-а-а-а-а-а-а-а (і так до безкінечності)!» - пронеслося повз мене трійко дітлахів. Щойно підняла на них очі, як вони вже зникли в найближчій арці. «Хм…Весна чи що? Взимку так не бігають» - побігла за ними моя думка…
Підходжу до інституту, а всі лави на вулиці обліплені студентами! Ніхто не ховається від морозу й не біжить якомога швидше до дверей, щоб нарешті надихатися всередині теплим повітрям. Від зимової порожнечі тільки й лишилося, що мокре місце від нашвидкуруч розталого снігу.
День минув, минає вечір, столиця вже позаду, а я все ближче до рідного міста. Виходжу з маршрутки і…мені зовсім не хочеться закутатися, заховати носа в шарф, руки в рукавиці а потім ще й в кишені й на п’ятій швидкості побігти додому, не помічаючи навколо ні-чо-го, не те що троє галасливих дітей. «Та це точно весна!» - кажу сама до себе і від цього на душі стає страшенно приємно.
Ось уже вдома, замкнула двері, роззуваюся і відчуваю, не повірите, та весна встигла проникнути й сюди! Я в своїй квартирі, все на своїх місцях: ось мій кіт, ось моє ліжко…але мені після ще одного дня, що зазвичай починається о п’ятій ранку, включає в себе поїздки в Київ, по Києву та з Києва, пари, які тривають до сьомої вечора (і це тільки програма мінімум), а мої очі зовсім не злипаються й не просять мене в це ліжко бухнутися й зникнути геть у ковдрах та подушках! Я, якщо чесно, десь би й погуляла, і про весну б щось написала, і фільм би переглянула, і до подруги б зайшла, і б…, і б… А таки весна, таки пробудження!
Щоб уже зовсім овеснитися, визираю у вікно - пахне! Так-так, пахне весною! Ну нарешті, весна на вулиці, весна в душі - тепер все на своїх місцях. Тільки я, чомусь, не в ліжку…:-)