Два фантачтичні вечори: "Вперше Чую"
Впродовж 26 та 27 листопада я спала години чотири, написала текст для радіопередачі, шалено втомилася, не вилікувала застуду, але ні на секунду не пошкодувала. Це були два абсолютно фантастичні вечори, наповнені музикою, щирим спілкуванням та яскравими емоціями.
"Співав і цим захоплював зал в тенета світла"
Афіша концерту до 5-річчя "Вперше Чую" з'явилась на сторінці гурту саме того дня, коли я подумала, що "це обов'язково тре слухати наживо". І послухала. Три шалені години. Тільки хлопці вийшли на сцену - наче хвиля світла пройшла по залу. Почали з "Тристана", були "Нічні птахи" (айдарівці гарно підспівували!), "Хто він перший", "Дуелянт", "Не треба", "У смузі світла", "Весна", "Мотоциклістка", "Ватутінський блюз", "Ямаха Супер Тенере", "Муза", "Реп", "Боже, храни", "Бандіт 400"... словом, шкода, що всі улюблені речі не влазять в один концерт.
Нових пісень (під новими я розумію ті, яких нема в моєму плеєрі) було. "Від Майдану до Айдару" вже звучала в акустиці, камерно, так зворушливо. На концерті виконали важкий варіант з гарними басами і партією баяна. Дуже сильне враження справила. Потім "Земля" - як згусток болю, на межі крику. І пронизлива "Повертайся", про дитину, чиї батьки далеко. Потужні пісні, кращого слова й не доберу.
Особливий кайф я отримала, коли на сцену вийшли "Шпилясті кобзарі" (так, це рекомендація). Шість бандур, одна гітара, вірші Шевченка на запальну танцювальну мелодію. Шикарно! Семенко і Шкурупій схвально посміхаються)) До речі, про традиції. У мене "Ой, мамо, люблю Гриця" викликає тільки одну асоціацію - мультик "Жыл-был пес". У "Вперше Чую" і "ТаРути" - також, тому пісня "Нелегко, кицю, любити Гриця" обросла відомими народними приспівами. Думала, рознесемо паб, так було драйвово:) "ТаРута" - це теж рекомендація, хто ще не чув. Ясна річ, завітав і Богдан Кутєпов зі своїм баяном. Здається, всі згадали жарт про "порвали два баяна". На щастя, інструменти не постраждали. Взагалі, це дуже гарно виглядає - зустріч друзів на концерті, привітання, листівочка, яку передали прямо посеред виступу, переклички із залом ("Місяць стояв. Сам зробив. - Продав? - Продав").
Такий спектр емоцій, від болю й суму до нестримних веселощів, коли всім залом волали "Не разлей нас водка" чи "Буду байкером!". І все це - напрочуд щиро. Нещодавно трапились гарні слова Андрія Хливнюка: зараз на концерт ідуть не задля шоу, а задля справжніх емоцій та спілкування. Оце воно й було, може, тому так легко "перемикалися" регістри, коли після драйвового "Ченчика" розчулено підтягували за Грицем пісню "Сім" та "Отченаш". Від душі, справжнє, з повною віддачею.
Після трьох годин концерту Гриць пішов у люди. Я надумала купу розумних речей і питань, але вони вмить повилітали з голови. Лишалось тільки дякувати цим фантастичним людям і говорити, які вони неперевершені.
Фото з концертів я показую рідко, але ця світлина вичерпно характеризує атмосферу вечора.
"Співав і цим захоплював зал в тенета світла"
Афіша концерту до 5-річчя "Вперше Чую" з'явилась на сторінці гурту саме того дня, коли я подумала, що "це обов'язково тре слухати наживо". І послухала. Три шалені години. Тільки хлопці вийшли на сцену - наче хвиля світла пройшла по залу. Почали з "Тристана", були "Нічні птахи" (айдарівці гарно підспівували!), "Хто він перший", "Дуелянт", "Не треба", "У смузі світла", "Весна", "Мотоциклістка", "Ватутінський блюз", "Ямаха Супер Тенере", "Муза", "Реп", "Боже, храни", "Бандіт 400"... словом, шкода, що всі улюблені речі не влазять в один концерт.
Нових пісень (під новими я розумію ті, яких нема в моєму плеєрі) було. "Від Майдану до Айдару" вже звучала в акустиці, камерно, так зворушливо. На концерті виконали важкий варіант з гарними басами і партією баяна. Дуже сильне враження справила. Потім "Земля" - як згусток болю, на межі крику. І пронизлива "Повертайся", про дитину, чиї батьки далеко. Потужні пісні, кращого слова й не доберу.
Особливий кайф я отримала, коли на сцену вийшли "Шпилясті кобзарі" (так, це рекомендація). Шість бандур, одна гітара, вірші Шевченка на запальну танцювальну мелодію. Шикарно! Семенко і Шкурупій схвально посміхаються)) До речі, про традиції. У мене "Ой, мамо, люблю Гриця" викликає тільки одну асоціацію - мультик "Жыл-был пес". У "Вперше Чую" і "ТаРути" - також, тому пісня "Нелегко, кицю, любити Гриця" обросла відомими народними приспівами. Думала, рознесемо паб, так було драйвово:) "ТаРута" - це теж рекомендація, хто ще не чув. Ясна річ, завітав і Богдан Кутєпов зі своїм баяном. Здається, всі згадали жарт про "порвали два баяна". На щастя, інструменти не постраждали. Взагалі, це дуже гарно виглядає - зустріч друзів на концерті, привітання, листівочка, яку передали прямо посеред виступу, переклички із залом ("Місяць стояв. Сам зробив. - Продав? - Продав").
Такий спектр емоцій, від болю й суму до нестримних веселощів, коли всім залом волали "Не разлей нас водка" чи "Буду байкером!". І все це - напрочуд щиро. Нещодавно трапились гарні слова Андрія Хливнюка: зараз на концерт ідуть не задля шоу, а задля справжніх емоцій та спілкування. Оце воно й було, може, тому так легко "перемикалися" регістри, коли після драйвового "Ченчика" розчулено підтягували за Грицем пісню "Сім" та "Отченаш". Від душі, справжнє, з повною віддачею.
Після трьох годин концерту Гриць пішов у люди. Я надумала купу розумних речей і питань, але вони вмить повилітали з голови. Лишалось тільки дякувати цим фантастичним людям і говорити, які вони неперевершені.
Фото з концертів я показую рідко, але ця світлина вичерпно характеризує атмосферу вечора.