Срочно в номєр: Двоє в лодкє нє щітая собакі.
Срочно в номєр: Двоє в лодкє нє щітая собакі.
------------------------------------------------------------
Ангєла і Франсуа мєдлєнно наближаються до Владіміра.
Ангєла (шифруючись): карочє, не улибаїмся, не шутим, ведем себе сурово, даже єслі нада по-хамські. Поняв?
Франсуа (краєм рота): поняв.
(підходять до Владіміра)
Ангєла: Вова, божжи, сколька лєт сколька зім! Дай же я на тебе подивлюсь!
Владімір (криво усміхаючись): Прівєтікі, прівєтікі…
Франсуа: Здрастє.
Ангєла: це - Франсуа.
Владімір: Та я поняв.
(наступає неловке молчаніє, всі переглядаються, Ангєла де-який час з надєжой дивиться на Франсуа, але понімає, шо треба брать ініціативу в свої калбасістиє руки)
Ангєла: Вова, ти сьогодні наливаєш (неловко сміється).
Владімір: Так, хлопці й дівчата, ану заходьте, сідайте. (наливає)
Ангєла: А де наш малиш?
Владімір: Дімка? Та я його отправив, бо отвлікав би тільки наше вніманіє.
Ангєла: Так хотіла його потіскать, засранця малого. (сміється)
(сіли, випили)
Владімір: Ну-с, с чєм пожаловалі?
Ангєла (розрожевілася, закусуючи): А с тим, шо ти задовбав уже всіх, не кажеться?
Владімір (вздихнув, бистро собі налив і випив): Знаїте, я запутався сам в собі. Я полон протіворєчій і отчаянія. Я щас хочу одного, а через минуту - протівоположного. Кабаєва даже вже каже, шо я (ізміняє голос, імітуюучи Кабаєву) «сільно ізмєнілся»… Кабаєва дурного не скаже. Кабаєва кстаті Олімпійський огонь несла. Знаїте яка у мене Кабаєва! Ох! Я Кабаєвій останнім часом розрішаю ВСЕ, все шо її душа бажає. Може це я й зря… (опускає голову і замовкає)
(наступає неловка ситуація, коли ніхто не знає шо сказать… Владімір наливає собі і випиває).
Ангєла: ну нічого, Вова, не переживай, шось придумаїм.
Владімір: А шо наш Рішельє все мовчить?
Франсуа (зніяковівши, оглядає довкола): Гарно тут у вас…
Владімір: Гарно… Це не то слово. Це тобі не ваші Версалі. Тут рускій дух, тут Русью пахнєт!
(Владімір вихватує пістолет, і починає палить в потолок)
Ангєла: Ну ладно, Вова, всьо-всьо, успокойся, всьо нормально. (До Франсуа): Ну, шо ти мовчиш як бовдур? Ти ж у самальоті такий відважний був, казав, шо скажиш йому, шо він зємляной червяк… Бігав по салону туда-сюда, кричав…
Франсуа: А, да… Я хотів Вам, Владімір, передать, шо даже Столтенберг заявив, шо він возмущон.
Владімір: ану нагадайте мені, Столтенберг це у нас хто?
Ангєла: Столтенберг, це у нас НАТО, Вова.
Владімір (вже переставши наливать гостям, тільки собі): А Нітаньяху? (регоче)
Франсуа: При чом тут Нітаньяху?
Ангєла: Це у нас стара шутка (регоче).
Франсуа: Так шо будем робить?
Владімір: Срать да лобом бить. (наливає собі, випиває)
Ангєла (довєрітєльно до Франсуа): Це у нас тоже стара шутка.
Владімір (уже із рядно подвипівши): А шо там Ніколя? (дивиться на Франсуа)
Франсуа (ніяковіє): Шо я сторож брату моєму?
Владімір: Ангєлочка, були ж вріміна, да? Як Ніколя ще був з нами… Ото було, да? А тепер вже не то…
Ангєла (зніяковівши): Вова, давай всьо-таки вєрньомся к дєлу.
Владімір (дивиться на часи, с трудом наводячи рєзкозть): Ого, мені вже пора. Кабаєвій це не понравиться, так довго, ще й пьяний прийду. Її ж пофіг, Мєркєль не Мєркєль, Олланд не Олланд.
Ангєла: Мій чоловік кстаті тоже не знає де я. (до Франсуа) Ну твоя вже привикла, шо ти десь непонятно де шляїся (регоче).
Франсуа: Та скільки раз об»яснять, то не була моя любовніца, я там був по ділам.
Ангєла (регоче): да-да-да…
Владімір: Не по ділам, а подєлом… (наливає - випиває)
Ангєла (краєм рота до Франсуа): Тут більше робить нема чого. (вголос) Ну, як-то кажуть: спасіба цьому дому, підем к другому. Вєлітє, Владімір Владіміровіч, запрягать.
Владімір (починає орать пісню): Запрягайте хло-опці коней!!!
Ангєла: Про все остальне договоримо в неділю по телефону. Арівуар.
Франсуа: Бона сера.
Владімір (махаючи поперед себе указатільним пальцем): Нє, підождіть, ви мене не путайте. Наоборот: ти, Франсуа, кажи «арівуар», а ти, Ангєла, … як там…
Ангєла: всьо, пока. Звані! (сміється)
Владімір (сам до себе): божжи, напився з Мєркєль і Олландом… Так Кабаєвій і скажу: Мєркєль і Олланд напоїли.
------------------------------------------------------------
Ангєла і Франсуа мєдлєнно наближаються до Владіміра.
Ангєла (шифруючись): карочє, не улибаїмся, не шутим, ведем себе сурово, даже єслі нада по-хамські. Поняв?
Франсуа (краєм рота): поняв.
(підходять до Владіміра)
Ангєла: Вова, божжи, сколька лєт сколька зім! Дай же я на тебе подивлюсь!
Владімір (криво усміхаючись): Прівєтікі, прівєтікі…
Франсуа: Здрастє.
Ангєла: це - Франсуа.
Владімір: Та я поняв.
(наступає неловке молчаніє, всі переглядаються, Ангєла де-який час з надєжой дивиться на Франсуа, але понімає, шо треба брать ініціативу в свої калбасістиє руки)
Ангєла: Вова, ти сьогодні наливаєш (неловко сміється).
Владімір: Так, хлопці й дівчата, ану заходьте, сідайте. (наливає)
Ангєла: А де наш малиш?
Владімір: Дімка? Та я його отправив, бо отвлікав би тільки наше вніманіє.
Ангєла: Так хотіла його потіскать, засранця малого. (сміється)
(сіли, випили)
Владімір: Ну-с, с чєм пожаловалі?
Ангєла (розрожевілася, закусуючи): А с тим, шо ти задовбав уже всіх, не кажеться?
Владімір (вздихнув, бистро собі налив і випив): Знаїте, я запутався сам в собі. Я полон протіворєчій і отчаянія. Я щас хочу одного, а через минуту - протівоположного. Кабаєва даже вже каже, шо я (ізміняє голос, імітуюучи Кабаєву) «сільно ізмєнілся»… Кабаєва дурного не скаже. Кабаєва кстаті Олімпійський огонь несла. Знаїте яка у мене Кабаєва! Ох! Я Кабаєвій останнім часом розрішаю ВСЕ, все шо її душа бажає. Може це я й зря… (опускає голову і замовкає)
(наступає неловка ситуація, коли ніхто не знає шо сказать… Владімір наливає собі і випиває).
Ангєла: ну нічого, Вова, не переживай, шось придумаїм.
Владімір: А шо наш Рішельє все мовчить?
Франсуа (зніяковівши, оглядає довкола): Гарно тут у вас…
Владімір: Гарно… Це не то слово. Це тобі не ваші Версалі. Тут рускій дух, тут Русью пахнєт!
(Владімір вихватує пістолет, і починає палить в потолок)
Ангєла: Ну ладно, Вова, всьо-всьо, успокойся, всьо нормально. (До Франсуа): Ну, шо ти мовчиш як бовдур? Ти ж у самальоті такий відважний був, казав, шо скажиш йому, шо він зємляной червяк… Бігав по салону туда-сюда, кричав…
Франсуа: А, да… Я хотів Вам, Владімір, передать, шо даже Столтенберг заявив, шо він возмущон.
Владімір: ану нагадайте мені, Столтенберг це у нас хто?
Ангєла: Столтенберг, це у нас НАТО, Вова.
Владімір (вже переставши наливать гостям, тільки собі): А Нітаньяху? (регоче)
Франсуа: При чом тут Нітаньяху?
Ангєла: Це у нас стара шутка (регоче).
Франсуа: Так шо будем робить?
Владімір: Срать да лобом бить. (наливає собі, випиває)
Ангєла (довєрітєльно до Франсуа): Це у нас тоже стара шутка.
Владімір (уже із рядно подвипівши): А шо там Ніколя? (дивиться на Франсуа)
Франсуа (ніяковіє): Шо я сторож брату моєму?
Владімір: Ангєлочка, були ж вріміна, да? Як Ніколя ще був з нами… Ото було, да? А тепер вже не то…
Ангєла (зніяковівши): Вова, давай всьо-таки вєрньомся к дєлу.
Владімір (дивиться на часи, с трудом наводячи рєзкозть): Ого, мені вже пора. Кабаєвій це не понравиться, так довго, ще й пьяний прийду. Її ж пофіг, Мєркєль не Мєркєль, Олланд не Олланд.
Ангєла: Мій чоловік кстаті тоже не знає де я. (до Франсуа) Ну твоя вже привикла, шо ти десь непонятно де шляїся (регоче).
Франсуа: Та скільки раз об»яснять, то не була моя любовніца, я там був по ділам.
Ангєла (регоче): да-да-да…
Владімір: Не по ділам, а подєлом… (наливає - випиває)
Ангєла (краєм рота до Франсуа): Тут більше робить нема чого. (вголос) Ну, як-то кажуть: спасіба цьому дому, підем к другому. Вєлітє, Владімір Владіміровіч, запрягать.
Владімір (починає орать пісню): Запрягайте хло-опці коней!!!
Ангєла: Про все остальне договоримо в неділю по телефону. Арівуар.
Франсуа: Бона сера.
Владімір (махаючи поперед себе указатільним пальцем): Нє, підождіть, ви мене не путайте. Наоборот: ти, Франсуа, кажи «арівуар», а ти, Ангєла, … як там…
Ангєла: всьо, пока. Звані! (сміється)
Владімір (сам до себе): божжи, напився з Мєркєль і Олландом… Так Кабаєвій і скажу: Мєркєль і Олланд напоїли.