Зустріч у Сочі.
Віктор Федорович: так шо будим робить?
Владімір Владімірович: срать да лобом бить
(Дмітрій Анатолійович регоче)
Віктор Федорович: підожди..
Владімір Владімірович: шо "підожди"? ШО "ПІДОЖДИ"??
Віктор Федорович: та стой, Вован...
Владімір Владімірович: я вже 30 років як Вован.
(Віктор Федорович - пауза, Дмітрій Анатолійович - регоче ще голосніше)
Віктор Федорович: нє, ну...
Владімір Владімірович: шо "нє"? ДА!
(Дмітрій Анатолійович починає безсило дьоргатся, витираючи сльози)
Віктор Федорович: шо ти ржеш, я вам тут шо, клоун?
(Дмітрій Анатолійович починає конвульсірувать)
Владімір Владімірович: якшо він перестане ржать, камні возоржут.
Віктор Федорович: тобі влупить з ноги?
(бере Дмітрія Анатолійовича за воротнік)
Дмітрій Анатолійович: я шо, нє імєю права ржать? У нас шо не демократія?
Віктор Федорович: а я імєю право тобі лупануть...
Владімір Владімірович: та ладно, пусти його.
Віктор Федорович: слухай, Вован...
Владімір Владімірович: я слухаю тебе, Вітя.
(Дмітрій Анатолійович знову пирскає)
Віктор Федорович: як же наші "пацанскіє дагаварьоннасті"?
Владімір Владімірович: які дагаварьоннасті????
Віктор Федорович: ну як... пацанскі.. ти ж тоді..
Владімір Владімірович: я ж тоді був пьяний, правильно? це ж треба учітивать...
(Дмітрій Анатолійович присів, регочучи обезсиленим лицем)
Віктор Федорович: Вован, харе прикалуваться
Владімір Владімірович: я шо, похожий на людину яка прикалуїться? Осьо цей похожий на людину, яка прикалуїться.
(показує на Дмітрія Анатолієвича)
Дмітрій Анатолійович: Вова, нє жгі так!!!
(починає орать і убігає в безумстві геть)
(Владімір Владімірович ухмиляїться)
Віктор Федорович: карочє...
Владімір Владімірович: у кого карочє, той дома сидить.
(тільки шо прибігший Дмітрій Анатолійович, коли чує останню фразу, знову в істєрікє убігає)
Віктор Федорович: чуїш, а ти хотяби...
Владімір Владімірович (перебиває): ну всьо, давай, Вітьок, пока. Мєдвєдь, ка мнє! (свистить)
(розходяться)
(Віктор Федорович рєзко оборачуїтся)
Віктор Федорович: а, і ще коє-шо важливе!
(Владімір Владімірович і Дмітрій Анатолійович оборачуються)
Віктор Федорович: оцей ваш курс на воскресіння старих одживших совєтських символів - це хибний путь... Хлопці, це путь в нікуда.
(Віктор Федорович розвертаїться і уходить у розстігнутому пальті розхристаний по нічній пустинній вулиці вдаль, і пара йде з його рота. Перші сніжинки починають кружляти у світлі одиноких фанарів. Владімір Владімірович і Дмітрій Анатолійович пічально мовчки дивлятся йому вслід. Грає музика із кінофільма "Вєчний зов".)
Владімір Владімірович: срать да лобом бить
(Дмітрій Анатолійович регоче)
Віктор Федорович: підожди..
Владімір Владімірович: шо "підожди"? ШО "ПІДОЖДИ"??
Віктор Федорович: та стой, Вован...
Владімір Владімірович: я вже 30 років як Вован.
(Віктор Федорович - пауза, Дмітрій Анатолійович - регоче ще голосніше)
Віктор Федорович: нє, ну...
Владімір Владімірович: шо "нє"? ДА!
(Дмітрій Анатолійович починає безсило дьоргатся, витираючи сльози)
Віктор Федорович: шо ти ржеш, я вам тут шо, клоун?
(Дмітрій Анатолійович починає конвульсірувать)
Владімір Владімірович: якшо він перестане ржать, камні возоржут.
Віктор Федорович: тобі влупить з ноги?
(бере Дмітрія Анатолійовича за воротнік)
Дмітрій Анатолійович: я шо, нє імєю права ржать? У нас шо не демократія?
Віктор Федорович: а я імєю право тобі лупануть...
Владімір Владімірович: та ладно, пусти його.
Віктор Федорович: слухай, Вован...
Владімір Владімірович: я слухаю тебе, Вітя.
(Дмітрій Анатолійович знову пирскає)
Віктор Федорович: як же наші "пацанскіє дагаварьоннасті"?
Владімір Владімірович: які дагаварьоннасті????
Віктор Федорович: ну як... пацанскі.. ти ж тоді..
Владімір Владімірович: я ж тоді був пьяний, правильно? це ж треба учітивать...
(Дмітрій Анатолійович присів, регочучи обезсиленим лицем)
Віктор Федорович: Вован, харе прикалуваться
Владімір Владімірович: я шо, похожий на людину яка прикалуїться? Осьо цей похожий на людину, яка прикалуїться.
(показує на Дмітрія Анатолієвича)
Дмітрій Анатолійович: Вова, нє жгі так!!!
(починає орать і убігає в безумстві геть)
(Владімір Владімірович ухмиляїться)
Віктор Федорович: карочє...
Владімір Владімірович: у кого карочє, той дома сидить.
(тільки шо прибігший Дмітрій Анатолійович, коли чує останню фразу, знову в істєрікє убігає)
Віктор Федорович: чуїш, а ти хотяби...
Владімір Владімірович (перебиває): ну всьо, давай, Вітьок, пока. Мєдвєдь, ка мнє! (свистить)
(розходяться)
(Віктор Федорович рєзко оборачуїтся)
Віктор Федорович: а, і ще коє-шо важливе!
(Владімір Владімірович і Дмітрій Анатолійович оборачуються)
Віктор Федорович: оцей ваш курс на воскресіння старих одживших совєтських символів - це хибний путь... Хлопці, це путь в нікуда.
(Віктор Федорович розвертаїться і уходить у розстігнутому пальті розхристаний по нічній пустинній вулиці вдаль, і пара йде з його рота. Перші сніжинки починають кружляти у світлі одиноких фанарів. Владімір Владімірович і Дмітрій Анатолійович пічально мовчки дивлятся йому вслід. Грає музика із кінофільма "Вєчний зов".)