....
Емоції вирують через край. Дивлюся на небо і закликаю громовицю - най заллє за комір сьогодні усім, хто покрокує на це "бєсогонство". Рівень патріотичного виховання - в примусовий, отарний спосіб. Опитую молодь. Більшість не розуміє примусу, не вважає святом, не бажає приймати участь. Але старанно затягує на грудях георгіївські стрічки. Проте боїться, адже Луганщина - останній совковий оплот. Тугий і міцний, що кільцем оточив з усіх боків. Школярі обурені, але йдуть. Вчителі обурені, проте ведуть. Студенство хоче кілька "вільних" днів, тому теж піде. М-да, адже масовість заходу треба якось утворювати, директива з області ))). Кілька дітей війни і один з карного відділу НКД промовисто розкажуть, як "положилі жисть".
В районі бігморди з Леніним, у нас їх кілька. Ближче до Луганську повстановлювали обабіч доріг Йосю та Де Голля, під останнім фото антигітлеровських лідерів, Черчіль з Рузвельдом, красномовний підпис - «Смогли они, сможем мы. Победа будет за нами!».
Маршрутки білими соньками марширують повз хаузний краєвид. Спонсор спаплюженого степового краєвиду - нардеп від КПУ, голова облобкому КПУ дядя Спиридон Килинкаров. Йому треба дякувати й за частину хрестів "Жертвам от рук бандітов УПА".
Жоден не стрепенеться, не змінить георгіївку на мак. Не подивиться в минуле відкритими очима.
Під час окупації діти війни їли німецький шоколад і мали змогу вчитися в українських школах. Їх було п"ятнадцять, навчальних українських закладів. Нині жодної. Була активна Просвіта. Нині це пенсійні рухівці з комуністичним минулим, що навіть не здатні організувати Шевченкові дні. Міста здавали "фашистам" без пострілу, перед сим усуваючи сумнівних елементів. Потім ці данні з фото-архівами увійшли, як злочини "гітлеровців".
Щоби не з"їхати від безсилля, просто сприймаєш і жиєш щодня. Інколи штурхає боротися. Інколи боротьба може проявитися лише в розмові рідною на вулиці. Це вже виклик системі.
Подивлюся, як чоловік завтра поведе своїх школярів. Чорний день для унсовця.
Нас так мало.
В районі бігморди з Леніним, у нас їх кілька. Ближче до Луганську повстановлювали обабіч доріг Йосю та Де Голля, під останнім фото антигітлеровських лідерів, Черчіль з Рузвельдом, красномовний підпис - «Смогли они, сможем мы. Победа будет за нами!».
Маршрутки білими соньками марширують повз хаузний краєвид. Спонсор спаплюженого степового краєвиду - нардеп від КПУ, голова облобкому КПУ дядя Спиридон Килинкаров. Йому треба дякувати й за частину хрестів "Жертвам от рук бандітов УПА".
Жоден не стрепенеться, не змінить георгіївку на мак. Не подивиться в минуле відкритими очима.
Під час окупації діти війни їли німецький шоколад і мали змогу вчитися в українських школах. Їх було п"ятнадцять, навчальних українських закладів. Нині жодної. Була активна Просвіта. Нині це пенсійні рухівці з комуністичним минулим, що навіть не здатні організувати Шевченкові дні. Міста здавали "фашистам" без пострілу, перед сим усуваючи сумнівних елементів. Потім ці данні з фото-архівами увійшли, як злочини "гітлеровців".
Щоби не з"їхати від безсилля, просто сприймаєш і жиєш щодня. Інколи штурхає боротися. Інколи боротьба може проявитися лише в розмові рідною на вулиці. Це вже виклик системі.
Подивлюся, як чоловік завтра поведе своїх школярів. Чорний день для унсовця.
Нас так мало.