Наша перша весна
Коли вона вперше торкнулася мене зсередини, легенько, ніжно й обережно - наче зграя метеликів знайшла на мій живіт. Лоскотали обережно пальчики, потім буцяла ступоня. Ми вирішили, що буде хлопчик, ми його відчували, розмовляли з ним. Такі копняки у відповідь, а ще п"ятуся ліва дуже любила, щоби її лоскотали - малюка назвали чебаранчиком і все чекали його приходу в цей світ. Після кількох годин веселого очікування (які ідіоти вирішили, що пологи - це боляче й страшно? Мабуть ті, що не готові бути що не готові бути батьками батьками!) на мене, спітнілу, спраглу, але щасливу, поклали ЇЇ. Я стала Богородицею і Жінкою, Вона народила Мене, а Я - Її. Це була свята й неповторна мить, то я пошкодувала чоловіків. Адже вони позбавлені щастя пройти таку посвяту...
Властка прийшла до нас рівно опівночі, на годиннику було чотири нулі. З четверга на п"ятницю - жіночий час. Ми хтіли Змієносця, що ж - отримали))). Тепер два леви намагаються бути достойними батьками для осіннього вогника з велесовою печаткою на спинці. Властка кумедний і неповторний грайлик. Щодня робить відкриття, дорослішає й посміхається поки що беззубим ротиком. Любі-любі тата й маму!
Ми вперше вийшли у ліси, несли своє диво в дубовник. Диська жамкала яблуневий цвіт, пестила березові сережки, нюхала квіточки та серйозно спостерігала за пташиною. Нам зустрілася корівка на молодому пасовиську - то ми її обсміяли, обреготали, а потім трохи злякались. Надивившись, наспілкувавшись - заснули в маминій мокошці. Ось такі пухнасті ведмежатові в нас ніжки стирчать із слінгу. До речі, макошка пройшла бойову перевірку - спина витримала чотири з половиною годин подорожі.
Властка прийшла до нас рівно опівночі, на годиннику було чотири нулі. З четверга на п"ятницю - жіночий час. Ми хтіли Змієносця, що ж - отримали))). Тепер два леви намагаються бути достойними батьками для осіннього вогника з велесовою печаткою на спинці. Властка кумедний і неповторний грайлик. Щодня робить відкриття, дорослішає й посміхається поки що беззубим ротиком. Любі-любі тата й маму!
Ми вперше вийшли у ліси, несли своє диво в дубовник. Диська жамкала яблуневий цвіт, пестила березові сережки, нюхала квіточки та серйозно спостерігала за пташиною. Нам зустрілася корівка на молодому пасовиську - то ми її обсміяли, обреготали, а потім трохи злякались. Надивившись, наспілкувавшись - заснули в маминій мокошці. Ось такі пухнасті ведмежатові в нас ніжки стирчать із слінгу. До речі, макошка пройшла бойову перевірку - спина витримала чотири з половиною годин подорожі.