Форум
Форум
11-14 вересня 2014р.
Антін Мухарський «Доба. Сповідь молодого «бандерівця»
Що, панове російські імперські шовіністи, кісткою в горлі вам стала незалежна Україна? Дивіться не подавіться! Бо як почне тріщати по швах Расєя-матушка, беручи з нас приклад, то тут вашій імперії жаба цицьки й дасть! Безумовно, розуміючи це, реваншистські, проімперські сили зроблять усе, аби незалежна Україна не відбулася як повноцінна держава. Я не маю сумніву, що боротьбу за справжню Незалежність моєї держави ще не завершено.
Левко Лук’яненко «Вірую в Бога і в Україну»
Читати треба про минуле, а сучасне треба вивчати власними спостереженнями. Автор - людина. Чого я маю вірити очам другої людини більше, ніж власним? Минуле я не можу побачити власними очима, того у мене немає іншого виходу, як покладатися на свідчення інших людей (авторів книжок), але щодо сучасності, то я є сам її свідок.
Ірена Карпа «Піца «Гімалаї»
Якщо в житті щось не влаштовує - підіймай дупу і виправляй це.
«Піца «Гімалаї»
Робити те, що подобається - воно вже щастя само по собі. Головне - хоча би підозрювати, чого насправді хочеш. Тоді і Боженька зі своєю ойкуменічною допомогою підтягнеться.
«Добло і зло»
Хто не дивився в дитинстві "Альфа" по ICTV, той нічого не знає про якісний дубляж.
Брати Капранови «Мальована історія незалежності України»
Бо ж українець - не тільки той, чиї діди були українцями, а той, чиї діти будуть українцями.
Катерина Бабкіна
Діду, прийом. Я виросла, дістаю до педалей
і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду.
Їжджу на автоматі - нашим зрадила ідеалам.
Мені вже не так цікаво, що же там далі,
тим паче, що стільки із того “далі” тепер позаду.
В шахи не граю. Все ще не вивчила поіменно
всіх бородатих гуру твого історичного комунізму.
Не народила, не зустріла справжнього мена,
стріляла в публічному місці, падала п’яна в Сену -
нічим пишатись, все радше із списку “різне”.
Ти би розслабився - всі навколо дорослі, анітрохи не діти.
Нікому нічого не винні, все робимо швидко і не навзаєм.
Постійно не вистачає на щось, без чого ніяк не можна радіти.
Втім, там, де ти зараз є, ти значно краще знаєш,
що таке “немає часу”, що часу взагалі немає.
Мама не вийшла заміж, в мене все та ж освіта,
курим удвох на балконі і їздимо часом за місто.
Я засинаю без казок і платівок, але на початку літа
прокидаюся часто і захлинаюся від повітря, світла і світу,
цього прекрасного світу, який не ясно з чим їсти.
Вона ніколи не ходить одна в кіно;
вона припасла паперу і трохи клею,
і от утеплила вчора собі вікно.
Усе, що з нею було, було так давно,
що ніби й було не з нею.
Її ніхто не чекає в святкову ніч.
Книжки і іграшки збилися пліч-о-пліч
і дивляться з осудом з шаф у її кімнаті -
вона удає, що не знає, у чому річ,
вона прибере, покурить і ляже спати.
Колись у неї був друг, а тепер нема.
На диво вчасно прийшла цьогоріч зима,
надворі сніг і у вікнах горять ялинки.
І серед того вона настільки сама -
хоч вий чи вилазь на стінку.
І от годинник усе показав й пробив.
За вікнами в небі районний салют як дешеві квіти.
Їй теж, може, хочеться різних казкових див,
вона б загадала собі, щоб він подзвонив,
але мережа і без неї всю ніч забита.
Тож вона лягає сама у ліжко для двох,
замкнувши двері, закривши усі фіранки,
сховавши себе від святкових чужих тривог.
І в тиху кімнату приходить змучений бог,
шукаючи місця перепочити до ранку.
І ті, що чекали дива, нервують - коли ж.
І жлобські салюти ще десь вибухають досі.
А бог сидить, невеличкий, як мудрий миш.
І думає бог: “Як добре, що ти мовчиш,
що спиш і нічьо не просиш”.
