12.07.2006 р.Б - гора Попадя (1740 м), корд. Франківщини і Закарпаття
Життя прекрасне! Ніч зменшується, день збільшується, і на честь цього знаменного явища руки дійшли до літніх фоток. Обіцяний чверть року тому фоторепортаж з Горганів - продовження нашого липневого походу + пару бонусних фоток з вересня. Першу частину - Чорногору - можна побачити тутка. Веселих Свят!
Для ЛЮБОЗНАТЄЛЬНИХ є і генштабівська кілометрівка, на якій можна прикинути нитку походу.
Осмолода - місце, де закінчується асфальт і починається купа стежок. Кафе з однією, але великою зіркою.
Суп і хліб.
Небелюк із Шаленим граються y вузькоколійного паравозіка :)
Дуже ірраціональне відчуття - пакувати у власний рюкзак дві цеглини.
Гребля на Молодій, перед її впаданням у Лімницю. Найчистішу річку в Європі, між іншим (не знати, правда, хто рейтинг укладав). Навіщо гребля - теж не знати. Є підозра, що це з повенями якось пов’язано. Або з льодоставом.
Стежка уздовж Котельця. Саме її розширювали студенти Карпенка-Карого. Бажаючі продовжувати благородну справу можуть зголошуватися в коментах тут або за наведеним лінком.
Кедри серед смерек в долині Котельця, на схилі Грофи.
Улюблені гори Юрка Гудими :) Канусяки: Малий і - ближче - Великий.
Притулок на полонині Плісце, до відновлення якого доклалася і спільнота „Карпати.ком.уа”. Тут ми вивантажили цеглу з наплечників - для печі. А поки печі нема - палили ватру надворі.
Жовтнева фотка з-під Плісця - Кантер тягне дрова )
Лісовий хазяїн Небелюк віз меджікал бьорнінг трайдент.
Лисички в полуницях.
Стежка на Паренки з Плісця.
Стежка на Паренки крупним планом.
Ігоровець і Сивуля з Паренок.
Грофа з Паренок. Унизу - Плісце.
Поворот на 180 градусів - Попадя з Паренок. Знову траса, прорізана в джунглях альпійки і ялівця.
На Попаді пролягає кордон між Івано-Франківщиною і Закарпаттям. На вершині стоїть стовп колишнього польсько-чехословацького кордону. Це стовп №1, тому він чималих розмірів і має герби по бокам. Ось, приміром, видно чеського лева і літери ЧС. Ми думали, як його витягли аж на самісіньку вершину і зрештою відповідь знайшлася сама - „на солдатських горбах”. Цей стовп також видно на найпершій фотці - там, де укріплення Першої світової. Попадя - одна з найдикіших гір в Українських Карпатах. Вперше на неї вилізли (зафіксовано) десь у 1880-их, і ще донедавна з Попаді неможливо було вгледіти слідів людського втручання. Зараз видно пару вирубок і телеретранслятор біля Кінця Горгану.
Паренки з Попаді. З-за Паренок стирчить вершина Грофи.
Хребет Сивулі з Попаді у надвечірньому тумані.
Південний схил Попаді (досить крутий). Видно залишки серпантину, яким ходили прикордонники. А внизу, поміж жерепом, видно Небелюка. Він саме знайшов класні бахіли, які жереп вихопив із чийогось рюкзака.
Далі кордон іде на захід, часто заболоченим буково-смерековим лісом. Досить низько, десь на 1200 м н.р.м. Стовп №6 - гора Верх Чорної Ріки.
Кордон великим півколом огинає село Слобода, але ми зійшли купити цукерок і дізнатися, хто став прем’єром і виграв чемпіонат. Небелюк біля крамниці у Слободі, зображує єфрейтора Слоїка.
Стара вивіска з крамниці. Попереду видніється Малий Горган, частково затінений Секулом, що дозволяє чітко визначити час - десь так 10-та ранку. :)
У сідлі між Малим і Вишківським Горганом тусувалися тетеруки. Якість не дуже, бо зум великий. А взагалі - курка як курка. Не дарма там ще щось тхороподібне, типу ласки, бігало по деревах, явно тетеруками й харчуючись.
Після Вишківського Горгану місцевість лагіднішає. Кордон понижується...
...Доки не виходить на Торунський перевал.
Угорський дзот 1940 року на перевалі. Зараз там насрано.
Цвинтар полеглих у боях на перевалі в Першу Світову. Точно не знаю, хто похований, але логічно припустити - українці з обох боків.
Два мужика цілуються - це гуцул вітає воїна-наддніпрянця. З 1944 року Закарпаття знову стало 26-ою областю України. Пам’ятник у надзвичайно занедбаному стані.
А навпроти інший військовий поставив свій пам’ятний знак.
З перевала нас забрав знайомий на авто. На прощання ще всі разом збігали трохи далі на захід, до Львівщини. На фотці - Тітківці, райське місце, схоже на ілюстрації до „Кобзаря”.
Ото таке. В горах не прощаються - в горах зустрічаються! :))