Василь Стус и православие
Стус, помимо своего отношения к русским и евреям как «лишнему» элементу, высказал также свое отношение к традиционному для восточных славян православию, вернее - полное его неприятие! Пожалуй, даже среди украинской националистической «интеллигенции» трудно встретить деятеля, который бы отрицал христианские ценности; ведь даже бандеровцы апеллировали к униатству. Однако Стус и в религиозном вопросе проявил «оригинальность» и утверждал: «Думаю о 1000-летие христианствах на Украине. Думаю, что была сделана первая ошибка - византийско-московский обряд, что нас, самую восточную часть Запада, приобщил к Востоку. Наш индивидуалистско-западной дух, спертый деспотическим византийским православием, так и не смог высвободиться из этой двоственности духу, двоственности, что вытворила впоследствии комплекс лицемерия. Кажется, что двоственности ый дух православия тяжелым камнем упал на молодую невызревшую душу народа - привел к женственности духу, как атрибуту нашей духовности. Железная дисциплина татаро-монголов оплодотворяла российский дух, прибавив ему агресивности и пирамидальности строения. Украинский дух так и не смог выломиться из-под тяжелого камня пасечной веры. Может, это одна из причин нашей национальной трагедии. Не люблю христианства. Нет»
«Думаю про 1000-ліття християнства на Україні. Гадаю, що було зроблено першу помилку - візантійсько-московський обряд, що нас, найсхіднішу частину Заходу, прилучив до Сходу. Наш індивідуалістично-західній дух, спертий деспотичним візантійським православ'ям, так і не зміг вивільнитися з цієї двоїстости духу, двоїстости, що витворила згодом комплекс лицемірства. Здається, що пасеїстичний дух православ'я тяжким каменем упав на молоду невизрілу душу народу - призвів до жіночости духу, як атрибуту нашої духовности. Залізна дисципліна татаро-монголів запліднила російський дух, додавши йому агресивности й пірамідальности будови. Український дух так і не зміг виламатися з-під тяжкого каменя пасеїстичноі віри. Може, це одна з причин нашої національної трагедії. Не люблю християнства. Ні.Можливо, важило і те, що величезна брила духовного християнства впала на заюну душу, на її ще не зміцнілі плечі. В кожному разі жертвою православ'я ми є найбільшою. Вийти з-під його східніх чар ми так і не змогли. Це знищило нашу вітальну, життєву енергію.
Неґативний вплив християнізації на мову, здається, можна вичленити. Але там уже була течія, плин національної історії.»
(Таборовi записки, запис 9-10).
Как видим, в православии Стуса, как типичного украинского националиста, волнует не проблема самих христианских ценностей, а именно «византийско-московский обряд», «железная дисциплина татаро-монголов», что якобы присуща «русскому духу» - ну как не сравнить эти перлы с современными мифологемами про «русских варваров», происходящих не то от угро-финнов, не то от татаро-монгольской орды?!(Да и в каком городе интересно крестилась Русь, уж не в Киеве ли)