Буковель. 11 травня 2014 р.
У минулу неділю склалися в пазл хороша погода, бажання і можливість поїхати за місто. Цього літнього сезону Ліза ще не їздила нікуди далі Духової криниці, та й ми з дружиною не дуже подорожували.
Хотілось в гори. Подумавши над напрямком подорожі, очікувано вибрали Буковель - в справжні гори з дитиною не дуже підеш, а шукати незасмічену галявину або сидіти в якомусь придорожньому закладі не хотілось.
Дорога на Буковель - жах. Особливо Надвірна і село перед самим курортом. Люди гинуть заради змін, влада оновлюється, а Укравтодор стабільний у своєму нічогонеробленні.
Припаркувались на паркінгу біля двійки. Взяли візок і пішли мимо 14-го вглиб курорту. Відзначу, що візок привезли даремно, Лізі цікавіше йти пішки або їхати на плечах у тата/діда. Лише намучились з ним на шутровій дорозі.
Озеро між 14-м і 15-м доробляють. Хоча, не знаючи технології, складно оцінити його стан. Ще минулого року виглядало наче озеро майже готове, а потім виявилося, що гідроізоляція десь пропускає, і тепер дамбу зміцнюють. Маю велику надію, що цього літа вже будемо там купатися. Та й узагалі хочеться відпочити літом на Буковелі, хоча би на кілька днів.
Також будують чималу стоянку за озером. Зимою ми вже там були, коли їздили з Антоном і Лією.
Дійшли до 15-го, там трохи піднялись по схилу і сіли на зелену траву перекусити. Навіть не віриться, що пару місяців тому тут пролітали на величезній швидкості лижники.
Потім повернулися в центр курорту. Думали, що Ліза буде спати у візочку, але вона лише трохи подрімала. Підійшли до озера з фореллю, погодували рибок, попили каву. Заодно й забрали Олін приз у касі (зимою виграла в акції на Фейсбуці скіпас на 1 день).
Піднялись на «пішохідному» підйомнику, погуляли на верху. З погодою пощастило. Дощ намагався накрапувати, але не намочив нас. Вітру майже не було. Показали Лізі Петрос і Говерлу.
Спускаючись вниз, побачили на іншому підйомнику Олександра Шевченка. Похваливши його як директора курорту, розговорились з дружиною про «політику» - про місцеві вибори, про те, як він розвиває Буковель, і про те, що люди (виборці) все рівно оберуть його конкурента - злодійкуватого патріота у вишиванці. А через кілька місяців почнуть задаватись питанням «чому цей патріот нічого не робить для нашого міста?».
Пообідавши у «Бугелі» (літні ціни приємно дивують, а може, там і зимою недорого, просто ми не заходили), ще трохи погуляли і поїхали додому. Пам’ятаючи про ями у Паляниці, вирішили їхати новою дорогою. Виїхавши на трасу у Яблуниці, пошкодували про свій вибір - там ями ще гірші, ніж у Паляниці. Нівелювали всю радість від нової дороги.
Ще мали пригоду з розрядженим акумулятором, пощастило, що зупинились на спуску, і вдалось машину завести без «прикурювання».
Прекрасно провели цей день з батьками і Лізою, надихались свіжим повітрям, зарядились позитивом і бадьорістю. Спіймав себе на тому, що приїхавши на Буковель без лиж чи велосипеда, зовсім не скучав за ними. Виявляється, можна і без екстріму гарно відпочивати у горах. Спілкування з донечкою дуже міняє світосприйняття.
Хотілось в гори. Подумавши над напрямком подорожі, очікувано вибрали Буковель - в справжні гори з дитиною не дуже підеш, а шукати незасмічену галявину або сидіти в якомусь придорожньому закладі не хотілось.
Дорога на Буковель - жах. Особливо Надвірна і село перед самим курортом. Люди гинуть заради змін, влада оновлюється, а Укравтодор стабільний у своєму нічогонеробленні.
Припаркувались на паркінгу біля двійки. Взяли візок і пішли мимо 14-го вглиб курорту. Відзначу, що візок привезли даремно, Лізі цікавіше йти пішки або їхати на плечах у тата/діда. Лише намучились з ним на шутровій дорозі.
Озеро між 14-м і 15-м доробляють. Хоча, не знаючи технології, складно оцінити його стан. Ще минулого року виглядало наче озеро майже готове, а потім виявилося, що гідроізоляція десь пропускає, і тепер дамбу зміцнюють. Маю велику надію, що цього літа вже будемо там купатися. Та й узагалі хочеться відпочити літом на Буковелі, хоча би на кілька днів.
Також будують чималу стоянку за озером. Зимою ми вже там були, коли їздили з Антоном і Лією.
Дійшли до 15-го, там трохи піднялись по схилу і сіли на зелену траву перекусити. Навіть не віриться, що пару місяців тому тут пролітали на величезній швидкості лижники.
Потім повернулися в центр курорту. Думали, що Ліза буде спати у візочку, але вона лише трохи подрімала. Підійшли до озера з фореллю, погодували рибок, попили каву. Заодно й забрали Олін приз у касі (зимою виграла в акції на Фейсбуці скіпас на 1 день).
Піднялись на «пішохідному» підйомнику, погуляли на верху. З погодою пощастило. Дощ намагався накрапувати, але не намочив нас. Вітру майже не було. Показали Лізі Петрос і Говерлу.
Спускаючись вниз, побачили на іншому підйомнику Олександра Шевченка. Похваливши його як директора курорту, розговорились з дружиною про «політику» - про місцеві вибори, про те, як він розвиває Буковель, і про те, що люди (виборці) все рівно оберуть його конкурента - злодійкуватого патріота у вишиванці. А через кілька місяців почнуть задаватись питанням «чому цей патріот нічого не робить для нашого міста?».
Пообідавши у «Бугелі» (літні ціни приємно дивують, а може, там і зимою недорого, просто ми не заходили), ще трохи погуляли і поїхали додому. Пам’ятаючи про ями у Паляниці, вирішили їхати новою дорогою. Виїхавши на трасу у Яблуниці, пошкодували про свій вибір - там ями ще гірші, ніж у Паляниці. Нівелювали всю радість від нової дороги.
Ще мали пригоду з розрядженим акумулятором, пощастило, що зупинились на спуску, і вдалось машину завести без «прикурювання».
Прекрасно провели цей день з батьками і Лізою, надихались свіжим повітрям, зарядились позитивом і бадьорістю. Спіймав себе на тому, що приїхавши на Буковель без лиж чи велосипеда, зовсім не скучав за ними. Виявляється, можна і без екстріму гарно відпочивати у горах. Спілкування з донечкою дуже міняє світосприйняття.