Jun 26, 2014 23:57
Так, саме зараз я про це пишу. Адже це і є життям, а що важливіше за життя?
Про кохання пишуть усі кому не ліньки, от і я долучаюся. Коли я закохуюсь, то намагаюсь пізнати людину, як вона (він?) мислить, відчуває, як дихає, як ворушить пальцями і вустами, як говорить і нахиляє голову, як сумує і як посміхається. Я тоді часто ходжу і торкаюся своїх вуст, долонь. Дивлюсь у дзеркало і згадую поставу і тембр голосу, - для того щоб відчути себе тією людиною. Після улюбленої книги, або фільму деякий час говорю словами героя. Так я закохуюсь у чоловіків і жінок, у музикантів, у своїх друзів, у видавців та ілюстраторів. Це емпатія чи мімікрія, та на декілька секунд, миттєвостей я стаю вами, друзі мої і знайомці. Мій чоловік щоразу впізнає це і грає у ревнощі "хто зараз?". Нову людину мені хочеться чути й малювати. Писати їй і для неї. Це не фізіологія, хоч, хто зна? :) Та іноді я бачу цей спалах у інших очах і вже хтось із друзів і далеких знайомих стає трохи схожим на мене, значить і ви закохуєтесь у мій жест, чи голос, чи слово? Мій любий Орсон Скот Кард називає це "філотичні зв'язки" від філія - братерська любов. Хоч мені близкі також ерос, строге й агапе.
Коли я закохуюсь.
улюблені автори,
чоловіки,
власне я,
дівчата,
думки про,
приємності,
поети,
книжки,
душа,
Кохання,
друзі,
фільми,
дива,
люди,
творчість,
кохання,
барди,
втілення мрій,
хочеться