Du bist aber nicht gestorben!
- Лола, щоб б ти зробила, якби я помер?
- Я б тобі не дозволила померти
- Ооок.. але коли б я був смертельно хворим і не було ніякої можливості мене врятувати?
- Я б таку знайшла…
- Ну, диви.. я лежу в комі і лікар каже, ще всього лиш один день
- Я б поїхала з тобою на море і вкинула б у воду. Була б шокотерапія…
- Ну, добре, але коли б я все одно вмер?
- Я б поїхала на Рюген і розвіяла твій попіл за вітром
- А далі..
- Я що знаю? Що за дурне запитання!
- Я знаю… Ти б мене забула!
- Нєєє
- Так-так… Звісно ти б не могла далі жити і все таке… Ясно, що ти сумувала б… Перші тижні без сумніву. Так навіть не погано виглядає. Всі такі співчутливі і по справжньому пройняті жалем і все безкінечно печально. Ти б на початку була вся в скорботі, безкінечно сумувала. Але ти б усім показувала теж, яка ж ти все-таки сильна і стійка… «Неймовірна жінка» - от як про тебе казали б, - «Затягнула і пояса і займається ділом, не істерить, уявляєте?»… І тут якось з’являється до противного милий зеленоокий типочок. Весь такий співчутливий, він слухатиме твої безупинні цілоденні балачки. Йому ти розказуватимеш, як тобі важко і що доводиться самій про себе піклуватися і що не знаєш, що буде далі і бла-бла-бла… А далі ти всядешся йому на колінця і гоп… я викреслений зі списку. От саме так і буде!
- Манні!
- Що?
- Але ж ти НЕ мертвий.
- Lola? Wenn ich jetzt sterben würde, was würdest du machen?
- Ich würde dich nicht sterben lassen
- Na ja, wenn ich todkrank wär, und es gäb keine Rettungsmöglichkeit.
- Ich würde eine finden.
- Jetzt sag doch mal. Ich lieg jetzt im Koma, und der Arzt sagt, ein Tag noch.
- Ich würd mit dir ans Meer fahren und dich ins Wasser schmeißen. Schocktherapie.
- Ja gut, aber wenn ich dann trotzdem tot wär?
- Was willst’n jetzt hören?
- Sag doch mal.
- Ich würd nach Rügen fahren und deine Asche in den Wind streuen.
- Und dann?
- Was weiß ich? So ne blöde Frage.
- Ich weiß es. Du würdest mich vergessen.
- Nee.
- Doch, doch. Klar. Sonst kannst du nicht weiterleben. Ich mein, klar würdest du trauern. Die ersten Wochen bestimmt. Ist ja such nicht schlecht. Alle sind total mitfühlend und echt betroffen ... und ... alles ist so unendlich traurig. Und du kannst einem am Anfang nur tierisch leid tun. Und du kannst allen zeigen, wie stark du eigentlich bist. „Was für eine tolle Frau“, werden die dann alle sagen . „Die reißt sich echt am Riemen und ist nicht hysterisch, heult den ganzen Tag rum oder so.“ Und dann kommt auf einmal dieser unheimlich nette Typ mit den grünen Augen. Und der ist so supersensibel, hört den ganzen Tag zu und lässt sich so richtig schön voll labern. Und dem kannst du dann erzählen, wie schwer du es gerade hast und dass du dich jetzt echt erst mal um dich selbst kümmern musst und dass du nicht weißt, wie es weitergehen wird, und bäh bäh bäh. Und dann hockst du plötzlich bei ihm
auf dem Schoß, und ich bin gestrichen von der Liste. So läuft das nämlich.
- Manni.
- Was.
- Du bist aber nicht gestorben.