Болехів зсередини та зі сторони
Болехів - затишне прикарпатське містечко, яке попри невеликий розмір може похвалитися значною кількістю пам’яток, більшість яких у відносно хорошому стані. Воно зручно розмістилося на трасі Львів - Івано-Франківськ, тому потрапити сюди не проблема.
На місці у мене було достатньо часу і на сам Болехів, і на щось із околиць, з яких і почнемо. Найперше із передмість треба побачити село Гошів, а конкретно Ясну Гору - одне з найбільш шанованих місць для українських греко-католиків.
Само собою, що на горі розташований великий храмовий комплекс, а саме монастир отців Василіан, заснований у 1570 році. Інша справа, що потрапив я туди якраз на Трійцю, а отже, на купу людей, що зібралися на святкову службу.
Я сказав купу? Та їх там просто тьма!
З іншого боку наочно видно, настільки це важливе і популярне місце для вірян.
На свята багато хто одягнув вишиванки.
Найстаріші уцілілі монастирські споруди датуються 18-19 ст.
Церква Преображення Господнього освячена в 1842 році. В ній зберігається чудотворна ікона Божої Матері, у вікнах цікаві вітражі. Але з таким аншлагом я навіть не намагався потрапити всередину.
Вежа-дзвіниця:
Сучасна Марійська ротонда (2009):
Усього там тільки одна церква, зате усяких скульптур, каплиць, хрестів, джерелець і тому подібного - тьма. І все виглядає цілком органічно.
А за тим усім - відкритий безмежний простір:
З нього вперше і поглянемо на Болехів, зі сторони:
Ракурси там на будь-який смак. І багатоповерхові райони, і промислові, і приватний сектор.
Назад з гори спускався наввипередки з машинами, що синхронно виїхали по закінченні служби і утворили ніфіговий, як для провінції, затор.
Унизу досить швидко спіймав автобус до Болехова, котрий підвіз мене якраз у центр. Там дуже охайно.
Поруч стоїть маленька акуратна ратуша (1861), що й зараз виконує роль міської ради. У далекому вже 2016 році побачив її з маршрутки, що везла мене на екскурсію з Трускавця на скелі Довбуша, вона ж і мотивувала мене внести це місто у список бажаних до відвідування.
Трапляються у центрі такі атмосферні дворики:
Собор Жон-мироносиць (1909) з масивною дзвіницею:
Та кілька кам’яниць колишньої площі Ринок.
У тій, що справа, одразу угадується синагога. І так, прямо перед нею будують якусь мудню, ну а хулі.
Навіть радянський напис «Клуб шкіряників» на ній уже став раритетом. Шкода, якщо це все зникне з виду.
Ідемо далі головною вулицею, що збігається з трасою.
Траса перетинає річку Сукіль, за якою вдалині видніються Сколівські Бескиди.
На лівому березі також гарно. Колишній готель Брюкенштайна (1905):
На периферійній вулиці Коновальця заховались найгарніші, як на мене, два будинки Болехова. Обидва зараз відносяться до міської лікарні, а від початку також були єврейськими особнячками.
Вілла доктора Кляйнберга:
Особняк Бронштейна, тепер пологове відділення:
На основній вулиці, Січових Стрільців, також є на що подивитися:
Розкішний дерев’яний декор дитячої бібліотеки:
Другий будинок з дерев’яною верандою (ми ж на Бойківщині все-таки):
Також там ряд пам’ятників місцевим діячам, знімав не всі. Є постаменти Катерини Куйбіди (зв’язкової УПА), письменниці Наталі Кобринської, художника Михайла Гаврилка.
Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії (початку 19 ст.):
Із пластиковими вікнами та металочерепицею у Болехові багато нагрішили (починаючи з ратуші), але місто все одно в куди кращому стані, ніж сусідні Долина та Калуш.
А це прямо зразкова сецесія з супутниковими тарілками:
Периферійними вуличками пробираюсь далі на північ. Там великий старий цвинтар, над котрим домінує новозведена церква.
Це ж які сурові діти та онуки, що своїй бабі і місце приготували, і фотку за життя набили на граніті, і «вічну пам’ять»…
Поховання бійців УСС:
Так-то там багато і старовинного, і просто дивного.
Остання на сьогодні церква, святої Параскеви (1860):
Розташований на Соляному шляху Болехів сам з давніх часів був одним з центрів солеваріння. На жаль, місцева саліна не пережила промислової кризи. Усе що залишилося від неї - суцільний дестрой на міській околиці.
Ластівки на мертвому будинку:
Якщо пройти далі убік виїзду на Стрий, із траси відкриється ще одна панорама Болехова.
А десь далеко паралельною залізною дорогою на північ плив довжелезний товарний состав. І мені пора прощатися з цим місцем та рухатися у ту ж сторону.
На місці у мене було достатньо часу і на сам Болехів, і на щось із околиць, з яких і почнемо. Найперше із передмість треба побачити село Гошів, а конкретно Ясну Гору - одне з найбільш шанованих місць для українських греко-католиків.
Само собою, що на горі розташований великий храмовий комплекс, а саме монастир отців Василіан, заснований у 1570 році. Інша справа, що потрапив я туди якраз на Трійцю, а отже, на купу людей, що зібралися на святкову службу.
Я сказав купу? Та їх там просто тьма!
З іншого боку наочно видно, настільки це важливе і популярне місце для вірян.
На свята багато хто одягнув вишиванки.
Найстаріші уцілілі монастирські споруди датуються 18-19 ст.
Церква Преображення Господнього освячена в 1842 році. В ній зберігається чудотворна ікона Божої Матері, у вікнах цікаві вітражі. Але з таким аншлагом я навіть не намагався потрапити всередину.
Вежа-дзвіниця:
Сучасна Марійська ротонда (2009):
Усього там тільки одна церква, зате усяких скульптур, каплиць, хрестів, джерелець і тому подібного - тьма. І все виглядає цілком органічно.
А за тим усім - відкритий безмежний простір:
З нього вперше і поглянемо на Болехів, зі сторони:
Ракурси там на будь-який смак. І багатоповерхові райони, і промислові, і приватний сектор.
Назад з гори спускався наввипередки з машинами, що синхронно виїхали по закінченні служби і утворили ніфіговий, як для провінції, затор.
Унизу досить швидко спіймав автобус до Болехова, котрий підвіз мене якраз у центр. Там дуже охайно.
Поруч стоїть маленька акуратна ратуша (1861), що й зараз виконує роль міської ради. У далекому вже 2016 році побачив її з маршрутки, що везла мене на екскурсію з Трускавця на скелі Довбуша, вона ж і мотивувала мене внести це місто у список бажаних до відвідування.
Трапляються у центрі такі атмосферні дворики:
Собор Жон-мироносиць (1909) з масивною дзвіницею:
Та кілька кам’яниць колишньої площі Ринок.
У тій, що справа, одразу угадується синагога. І так, прямо перед нею будують якусь мудню, ну а хулі.
Навіть радянський напис «Клуб шкіряників» на ній уже став раритетом. Шкода, якщо це все зникне з виду.
Ідемо далі головною вулицею, що збігається з трасою.
Траса перетинає річку Сукіль, за якою вдалині видніються Сколівські Бескиди.
На лівому березі також гарно. Колишній готель Брюкенштайна (1905):
На периферійній вулиці Коновальця заховались найгарніші, як на мене, два будинки Болехова. Обидва зараз відносяться до міської лікарні, а від початку також були єврейськими особнячками.
Вілла доктора Кляйнберга:
Особняк Бронштейна, тепер пологове відділення:
На основній вулиці, Січових Стрільців, також є на що подивитися:
Розкішний дерев’яний декор дитячої бібліотеки:
Другий будинок з дерев’яною верандою (ми ж на Бойківщині все-таки):
Також там ряд пам’ятників місцевим діячам, знімав не всі. Є постаменти Катерини Куйбіди (зв’язкової УПА), письменниці Наталі Кобринської, художника Михайла Гаврилка.
Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії (початку 19 ст.):
Із пластиковими вікнами та металочерепицею у Болехові багато нагрішили (починаючи з ратуші), але місто все одно в куди кращому стані, ніж сусідні Долина та Калуш.
А це прямо зразкова сецесія з супутниковими тарілками:
Периферійними вуличками пробираюсь далі на північ. Там великий старий цвинтар, над котрим домінує новозведена церква.
Це ж які сурові діти та онуки, що своїй бабі і місце приготували, і фотку за життя набили на граніті, і «вічну пам’ять»…
Поховання бійців УСС:
Так-то там багато і старовинного, і просто дивного.
Остання на сьогодні церква, святої Параскеви (1860):
Розташований на Соляному шляху Болехів сам з давніх часів був одним з центрів солеваріння. На жаль, місцева саліна не пережила промислової кризи. Усе що залишилося від неї - суцільний дестрой на міській околиці.
Ластівки на мертвому будинку:
Якщо пройти далі убік виїзду на Стрий, із траси відкриється ще одна панорама Болехова.
А десь далеко паралельною залізною дорогою на північ плив довжелезний товарний состав. І мені пора прощатися з цим місцем та рухатися у ту ж сторону.