Жити в музеї
«До оглядового майданчика з видом на місто можна піднятись канатною дорогою, але ви туди все одно не встигнете», - із такої в тому числі фрази почалась екскурсія Дубровником, після якої вільного часу мало лишитись усього година-півтори. «Ага», - подумав я у відповідь, одразу відстав і загубився у натовпі, направившись найперше саме туди. Думаю, моя власна екскурсія вийшла цікавішою. Тим більше на такі міста, як Дубровник, все ж краще дивитись звіддаля чи з висоти.
Якщо говорити штампами, то інакше як «перлина Адріатики» його не назвеш. А конкретно старе місто, яке сформувалось у 17 ст. і, повністю оточене фортечними мурами, дійшло до нашого часу в майже автентичному виді. Це була остання масова відбудова після землетрусу 1667 року, а так-то потужне місто-держава існувало задовго до того.
Старе місто не тільки повністю внесене до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а й на рівні з Венецією та Амстердамом вважається одним з трьох найкращих представників епохи Відродження. Як наслідок цього - натовпи туристів, надвисокі ціни і намагання здерти гроші за будь-що. Безкоштовна у Дубровнику тільки вода, яка питна у всіх фонтанах.
Я ж пішов до старту канатної дороги.
Оглядовий майданчик знаходиться на горі Срдж (ні, у мене не залипають клавіші з голосними буквами, вона правда називається Срдж). Її добре видно з міста, на вершині - напівзруйнований форт.
А збоку і за спиною тягнулись фортечні стіни й автомобільні затори.
На канатній дорозі працюють 2 лінії, по яким регулярно вгору-вниз бігають два симпатичні вагончики. Ціна за підйом + спуск складає 150 кун (20 євро), ага, отакі тут ціни. Незважаючи на це, там постійно велика черга людей, але рухається відносно швидко, я простояв 20 хвилин.
Мимо черги бродять бомбили, що пропонують підйом на авто за 15 євро з рила (забуваючи при цьому сказати, що спускатись теж якось треба). Найкоротший піший шлях являє собою якусь лісову стежку кілометри на три, що при обмеженому часі також не годилось.
Стартувати фоткати можна вже під час підйому.
І нарешті я нагорі, де крім станції фунікулера також вся необхідна інфраструктура для витрачання грошей: кафе, сувенірка і т. д.
Вагончики гармонійно вписуються у пейзажі, але ж і псують вид дротами.
Тому для кращих фото треба обійти форт, тоді опинитесь на чистому плато без дротів та людей.
Окрім історичної значимості, Дубровник відомий як місце зйомки значної частини епізодів «Гри престолів» і, відповідно, місце паломництва фанатів. Я серіал не дивився, тому локації не розпізнаю. Отой форт (святого Лаврентія) на острівці, пам’ятаю, точно знімали.
Панорама Дубровника з островом Локрум:
Старе місто сильно виділяється на тлі решти.
Воно не тільки заповідник, а там є і постійне населення 1,5 тис. чол. (із 42,5 у місті всього). А ви хотіли б жити в музеї?
Прогулянка по фортечним стінам є окремою атракцією і коштує також 20 євро, здається. Але за відгуками, це марна трата часу.
На фото вежа Мінчета, а за нею францисканський монастир:
У марині не менші проблеми з парковкою, ніж на суші.
А це нове місто. Його бачив тільки з висоти та вікна автобуса.
Ступінчата штука на березі - 5-зірковий готель Rixos Libertas Dubrovnik.
Північно-західна околиця:
Форт на горі Срдж з’явився під час Наполеонівських війн і грав також важливу роль у війні під час розпаду Югославії.
У грудні 1991 року частини Югославської Народної Армії оточили й почали бомбардування Дубровника, незважаючи на те, що старе місто з 1970 р. проголошено демілітаризованою зоною. Бомбардування тривало кілька місяців, також ЮНА проголосила про створення фіктивної Донецької Дубровницької республіки. Просто серби - такий собі балканський різновид кацапів.
Масштабне відновлення старого міста повністю закінчилось лише в 2005 році. Зараз біля форту стоїть потужна ретрансляційна вежа, а в одному з приміщень - музей, присвячений останній війні. Часто такі бувають безкоштовні, але тут вхід більше 100 гривень, тому утримався.
По ідеї, можна покататись на таких машинках.
Ну а в протилежну від моря й міста сторону височіють гори, і вони прекрасні, як і скрізь. І десь зовсім близько кордон з Боснією.
На спуску фотографував вже в іншу сторону.
І зайшов у старе місто не як всі люди, через головні ворота, а у якусь із бічних веж.
Більшість бічних вуличок тупикові, вузенькі і мають круті східчасті спуски. Заїзд у старе місто будь-якого колісного транспорту, включаючи велосипеди, заборонений, але по правді, там і фізично неможливий. Цікаво, як вони справляються, коли треба швидка або пожежники.
Зате на цих глухих вуличках і найменше людей. І традиційно для Хорватії повно котів, цілі котячі дворики.
Головна вулиця має назву Страдун, а до землетрусу тут взагалі був канал. На Страдуні найбільші натовпи і найгарніші найпопсовіші види старого міста.
Один з фонтанів із питною водою:
Костьол Спасителя (1520) при домініканському монастирі:
Храмів там кілька десятків взагалі, точну цифру забув, але дуже багато. Кафедральний собор Вознесіння Діви Марії:
У ньому (а може, в котромусь із сусідніх, заплутався…) навіть вільно фотографував.
Багато таких маленьких аскетичних церков:
Є виходи на пляж, що тулиться на вузькій смужці за стіною.
І треба визнати, що це місто дійсно захоплююче. Варто витерпіти натовпи, щоб хоч раз його побачити.
Тим більше, за межами головних проходів насправді повно безлюдних приємних місць. Головним відкриттям для мене став порожній баскетбольний майданчик десь біля вежі Мінчета.
Ні, я не фанат цієї гри, але майданчик одночасно є ще однією оглядовою зоною з видом на старе місто та острови за ним.
Головні ворота - Піле:
Форт святого Лаврентія зблизька:
Площа перед воротами Піле:
Один з круїзних лайнерів у порту. Тільки з одного такого коритця може вигрузитись не одна тисяча людей і на деякий час збільшити населення старого міста в 2-3 рази…
Якщо говорити штампами, то інакше як «перлина Адріатики» його не назвеш. А конкретно старе місто, яке сформувалось у 17 ст. і, повністю оточене фортечними мурами, дійшло до нашого часу в майже автентичному виді. Це була остання масова відбудова після землетрусу 1667 року, а так-то потужне місто-держава існувало задовго до того.
Старе місто не тільки повністю внесене до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а й на рівні з Венецією та Амстердамом вважається одним з трьох найкращих представників епохи Відродження. Як наслідок цього - натовпи туристів, надвисокі ціни і намагання здерти гроші за будь-що. Безкоштовна у Дубровнику тільки вода, яка питна у всіх фонтанах.
Я ж пішов до старту канатної дороги.
Оглядовий майданчик знаходиться на горі Срдж (ні, у мене не залипають клавіші з голосними буквами, вона правда називається Срдж). Її добре видно з міста, на вершині - напівзруйнований форт.
А збоку і за спиною тягнулись фортечні стіни й автомобільні затори.
На канатній дорозі працюють 2 лінії, по яким регулярно вгору-вниз бігають два симпатичні вагончики. Ціна за підйом + спуск складає 150 кун (20 євро), ага, отакі тут ціни. Незважаючи на це, там постійно велика черга людей, але рухається відносно швидко, я простояв 20 хвилин.
Мимо черги бродять бомбили, що пропонують підйом на авто за 15 євро з рила (забуваючи при цьому сказати, що спускатись теж якось треба). Найкоротший піший шлях являє собою якусь лісову стежку кілометри на три, що при обмеженому часі також не годилось.
Стартувати фоткати можна вже під час підйому.
І нарешті я нагорі, де крім станції фунікулера також вся необхідна інфраструктура для витрачання грошей: кафе, сувенірка і т. д.
Вагончики гармонійно вписуються у пейзажі, але ж і псують вид дротами.
Тому для кращих фото треба обійти форт, тоді опинитесь на чистому плато без дротів та людей.
Окрім історичної значимості, Дубровник відомий як місце зйомки значної частини епізодів «Гри престолів» і, відповідно, місце паломництва фанатів. Я серіал не дивився, тому локації не розпізнаю. Отой форт (святого Лаврентія) на острівці, пам’ятаю, точно знімали.
Панорама Дубровника з островом Локрум:
Старе місто сильно виділяється на тлі решти.
Воно не тільки заповідник, а там є і постійне населення 1,5 тис. чол. (із 42,5 у місті всього). А ви хотіли б жити в музеї?
Прогулянка по фортечним стінам є окремою атракцією і коштує також 20 євро, здається. Але за відгуками, це марна трата часу.
На фото вежа Мінчета, а за нею францисканський монастир:
У марині не менші проблеми з парковкою, ніж на суші.
А це нове місто. Його бачив тільки з висоти та вікна автобуса.
Ступінчата штука на березі - 5-зірковий готель Rixos Libertas Dubrovnik.
Північно-західна околиця:
Форт на горі Срдж з’явився під час Наполеонівських війн і грав також важливу роль у війні під час розпаду Югославії.
У грудні 1991 року частини Югославської Народної Армії оточили й почали бомбардування Дубровника, незважаючи на те, що старе місто з 1970 р. проголошено демілітаризованою зоною. Бомбардування тривало кілька місяців, також ЮНА проголосила про створення фіктивної Донецької Дубровницької республіки. Просто серби - такий собі балканський різновид кацапів.
Масштабне відновлення старого міста повністю закінчилось лише в 2005 році. Зараз біля форту стоїть потужна ретрансляційна вежа, а в одному з приміщень - музей, присвячений останній війні. Часто такі бувають безкоштовні, але тут вхід більше 100 гривень, тому утримався.
По ідеї, можна покататись на таких машинках.
Ну а в протилежну від моря й міста сторону височіють гори, і вони прекрасні, як і скрізь. І десь зовсім близько кордон з Боснією.
На спуску фотографував вже в іншу сторону.
І зайшов у старе місто не як всі люди, через головні ворота, а у якусь із бічних веж.
Більшість бічних вуличок тупикові, вузенькі і мають круті східчасті спуски. Заїзд у старе місто будь-якого колісного транспорту, включаючи велосипеди, заборонений, але по правді, там і фізично неможливий. Цікаво, як вони справляються, коли треба швидка або пожежники.
Зате на цих глухих вуличках і найменше людей. І традиційно для Хорватії повно котів, цілі котячі дворики.
Головна вулиця має назву Страдун, а до землетрусу тут взагалі був канал. На Страдуні найбільші натовпи і найгарніші найпопсовіші види старого міста.
Один з фонтанів із питною водою:
Костьол Спасителя (1520) при домініканському монастирі:
Храмів там кілька десятків взагалі, точну цифру забув, але дуже багато. Кафедральний собор Вознесіння Діви Марії:
У ньому (а може, в котромусь із сусідніх, заплутався…) навіть вільно фотографував.
Багато таких маленьких аскетичних церков:
Є виходи на пляж, що тулиться на вузькій смужці за стіною.
І треба визнати, що це місто дійсно захоплююче. Варто витерпіти натовпи, щоб хоч раз його побачити.
Тим більше, за межами головних проходів насправді повно безлюдних приємних місць. Головним відкриттям для мене став порожній баскетбольний майданчик десь біля вежі Мінчета.
Ні, я не фанат цієї гри, але майданчик одночасно є ще однією оглядовою зоною з видом на старе місто та острови за ним.
Головні ворота - Піле:
Форт святого Лаврентія зблизька:
Площа перед воротами Піле:
Один з круїзних лайнерів у порту. Тільки з одного такого коритця може вигрузитись не одна тисяча людей і на деякий час збільшити населення старого міста в 2-3 рази…