Хоростків. Місто поза дорогами
Маленьке містечко Хоростків заховалось майже у серці Тернопільської області. Саме заховалось, бо лежить воно осторонь великих доріг, тому добратись сюди складно, та і бажаючих небагато. Хоча як і більшість міст цієї області, воно має свої цікавинки, а конкретно великий палацовий комплекс.
У такій ситуації виручає залізниця, та й то поїзд тут ходить тільки один і ще кілька приміських дизелів. На додачу, ранковий дизель до Заліщиків, яким я приїхав, якраз відмінили на невизначений час - то був його останній рейс…
Станція австрійських часів:
Знаходиться вона на околиці і йти звідти до центру досить далеко. Зате можна було «відчути» у повній мірі це місто. Воно таки цілком міське за видом, із великим цукровим заводом та багатоповерхівками, хоч це навіть не райцентр і живе тут трохи більше 7 тис. осіб. Але як же тихо і незвично мало машин…
Дорогою трапилась новенька дерев’яна церква. Традиційно для неділі у Галичині всі охочі навіть не вміщувались у храм.
Річку варто згадати хоча б із-за назви. А зветься вона Тайна.
Одразу кілька храмів є у центрі. Греко-католицька церква 1887 року:
Найгарніший цивільний будинок міста (1908) займає комунальне підприємство.
Поруч з ним - костьол св. Йосипа. Відновлений у 2003 році, історичну його версію середини 19 ст. підірвали совки.
Архангел Михаїл топче якогось мужика:
Далі ще є сучасна церква з великими мозаїками та цибулинами, а майже за нею вже палацовий комплекс.
У двір комплексу зайдемо через автентичні ворота, які з’явились тут під час першої хвилі будівництва в кінці 18 ст.
З 1790 р. Хоростків стає родовою маєтністю Левицьких (з часом - Семенських-Левицьких). Тоді ж з’явився перший палац у класицистичному стилі. Він строго навпроти брами.
Ще недавно музей природи, а зараз стоїть порожній, зачинений і поступово розвалюється.
По ліву руку від входу - будинок служб, зараз неочікувано відновлений під ресторан. На тлі того як у нас виглядають палаци, я аж не повірив, що це історична будівля.
По праву руку - колишній кінний манеж, зараз не то житловий будинок (а чим ми гірші за коней?), чи то якісь контори.
Між будинком служб та старим палацом втулився новий палац, зведений для Семенських-Левицьких у кінці 19 ст. Необароковий, авторства італійця Боточчіні.
Нині тут квартируються музична школа й бібліотека. Зовні збереглись автентичні елементи:
А от у сучасних «палаців» проблем нема ні зі станом, ні з висотою парканів…
На східній околиці містечка знаходиться дендрологічний парк, заснований на місці парків колишнього маєтку. Натяки на якесь впорядкування у ньому все ж присутні:
Роль автостанції у Хоросткові відіграє зупинка в центрі, де немає навіть розкладу. Я дуже надіявся, що зможу зловити автобус на Гусятин, але на місці людей взагалі не було. Довелось розпитувати у найближчому магазині, які автобуси взагалі будуть в цей день (ніякі). Щоб дістатись Гусятина, продавчиня порадила мені йти до траси, якісь там 9 км.
Порадила неправильно, ну та хоч щось, залишатись на місці вже не було ніякого сенсу. Хвилин через 20 ходу за містом мені пощастило упіймати попутку на Копичинці, що давало шанси встигнути побачити хоча б більше половини запланованого на той день.
У такій ситуації виручає залізниця, та й то поїзд тут ходить тільки один і ще кілька приміських дизелів. На додачу, ранковий дизель до Заліщиків, яким я приїхав, якраз відмінили на невизначений час - то був його останній рейс…
Станція австрійських часів:
Знаходиться вона на околиці і йти звідти до центру досить далеко. Зате можна було «відчути» у повній мірі це місто. Воно таки цілком міське за видом, із великим цукровим заводом та багатоповерхівками, хоч це навіть не райцентр і живе тут трохи більше 7 тис. осіб. Але як же тихо і незвично мало машин…
Дорогою трапилась новенька дерев’яна церква. Традиційно для неділі у Галичині всі охочі навіть не вміщувались у храм.
Річку варто згадати хоча б із-за назви. А зветься вона Тайна.
Одразу кілька храмів є у центрі. Греко-католицька церква 1887 року:
Найгарніший цивільний будинок міста (1908) займає комунальне підприємство.
Поруч з ним - костьол св. Йосипа. Відновлений у 2003 році, історичну його версію середини 19 ст. підірвали совки.
Архангел Михаїл топче якогось мужика:
Далі ще є сучасна церква з великими мозаїками та цибулинами, а майже за нею вже палацовий комплекс.
У двір комплексу зайдемо через автентичні ворота, які з’явились тут під час першої хвилі будівництва в кінці 18 ст.
З 1790 р. Хоростків стає родовою маєтністю Левицьких (з часом - Семенських-Левицьких). Тоді ж з’явився перший палац у класицистичному стилі. Він строго навпроти брами.
Ще недавно музей природи, а зараз стоїть порожній, зачинений і поступово розвалюється.
По ліву руку від входу - будинок служб, зараз неочікувано відновлений під ресторан. На тлі того як у нас виглядають палаци, я аж не повірив, що це історична будівля.
По праву руку - колишній кінний манеж, зараз не то житловий будинок (а чим ми гірші за коней?), чи то якісь контори.
Між будинком служб та старим палацом втулився новий палац, зведений для Семенських-Левицьких у кінці 19 ст. Необароковий, авторства італійця Боточчіні.
Нині тут квартируються музична школа й бібліотека. Зовні збереглись автентичні елементи:
А от у сучасних «палаців» проблем нема ні зі станом, ні з висотою парканів…
На східній околиці містечка знаходиться дендрологічний парк, заснований на місці парків колишнього маєтку. Натяки на якесь впорядкування у ньому все ж присутні:
Роль автостанції у Хоросткові відіграє зупинка в центрі, де немає навіть розкладу. Я дуже надіявся, що зможу зловити автобус на Гусятин, але на місці людей взагалі не було. Довелось розпитувати у найближчому магазині, які автобуси взагалі будуть в цей день (ніякі). Щоб дістатись Гусятина, продавчиня порадила мені йти до траси, якісь там 9 км.
Порадила неправильно, ну та хоч щось, залишатись на місці вже не було ніякого сенсу. Хвилин через 20 ходу за містом мені пощастило упіймати попутку на Копичинці, що давало шанси встигнути побачити хоча б більше половини запланованого на той день.