Плотича
Плотича - чудове місце, якщо знайомитись з Тернопільською областю є бажання, а їхати далеко не хочеться. Усього 6 кілометрів від Тернополя, добиратись зручно, ходити мало. Через село проходять усі автобуси у напрямку Бродів чи Почаєва, є і приміські.
Щоб побачити основну пам’ятку села - палац - треба вийти на першій же зупинці в його межах і пройти наліво від дороги, понад якимись приватними володіннями. Я вже став побоюватись, якби й палац не опинився за високим парканом, але доступ до нього вільний.
Хоча зараз тут, на секундочку, протитуберкульозна лікарня.
Класицистичний палац зведений у кінці 18 ст. львівським комендантом, генералом Феліціаном Коритовським. Його родині він і належав до 1939 року. Зі сторони головного фасаду має два поверхи, а з паркового - три.
Історія лояльно поставилась до пам’ятки, зовнішній стан якої чудово збережений, включаючи ліпнину (збили тільки герб Коритовських у 1946 році). Ну і щодо забарвлення можна поскаржитись, на світлинах початку 20 ст. палац куди світліший.
З обох бічних фасадів - колонні портики.
Головний фасад:
З інтер’єрів, ясна річ, нічого не зберіглось, але відомо, що вони ніколи й не вирізнялись пишнотою чи багатством.
Монумент в осінньому парку. Парк займав 10 га, зараз набагато менший.
З персоналу лікарні мені нікого не трапилось, хоча доводилось читати, що вони досить лояльно ставляться до тих, хто цікавиться їх пам’яткою. Зате дорогою в центр села мене наздогнав дядько, що представився сільським головою, розпитував, чому це я з фотоапаратом швендяю. Упевнившись, що маю лише туристичну цікавість, порадив ще глянути новий польський меморіал на цвинтарі.
Ну а мені не шкода, усе одно йшов у ту сторону, подивитись церкви. Відзначу, що Плотича взагалі складає благополучне враження, певно близькість обласного центру дається взнаки.
Церков дві, перша Успіння Пресвятої Богородиці 1900 року.
Трошки углиб села - іще одна, православна св. Дмитра. Мабуть, новобудова.
А ось той самий польський меморіал.
Старі поховання на кладовищі Плотич:
Таким чином, огляд села зайняв десь півгодини. Вечоріло вже, і можна було з чистою совістю їхати на ночівлю в Тернопіль. Файне місто того дня наостанок порадувало гарним заходом сонця над ставом.
Щоб побачити основну пам’ятку села - палац - треба вийти на першій же зупинці в його межах і пройти наліво від дороги, понад якимись приватними володіннями. Я вже став побоюватись, якби й палац не опинився за високим парканом, але доступ до нього вільний.
Хоча зараз тут, на секундочку, протитуберкульозна лікарня.
Класицистичний палац зведений у кінці 18 ст. львівським комендантом, генералом Феліціаном Коритовським. Його родині він і належав до 1939 року. Зі сторони головного фасаду має два поверхи, а з паркового - три.
Історія лояльно поставилась до пам’ятки, зовнішній стан якої чудово збережений, включаючи ліпнину (збили тільки герб Коритовських у 1946 році). Ну і щодо забарвлення можна поскаржитись, на світлинах початку 20 ст. палац куди світліший.
З обох бічних фасадів - колонні портики.
Головний фасад:
З інтер’єрів, ясна річ, нічого не зберіглось, але відомо, що вони ніколи й не вирізнялись пишнотою чи багатством.
Монумент в осінньому парку. Парк займав 10 га, зараз набагато менший.
З персоналу лікарні мені нікого не трапилось, хоча доводилось читати, що вони досить лояльно ставляться до тих, хто цікавиться їх пам’яткою. Зате дорогою в центр села мене наздогнав дядько, що представився сільським головою, розпитував, чому це я з фотоапаратом швендяю. Упевнившись, що маю лише туристичну цікавість, порадив ще глянути новий польський меморіал на цвинтарі.
Ну а мені не шкода, усе одно йшов у ту сторону, подивитись церкви. Відзначу, що Плотича взагалі складає благополучне враження, певно близькість обласного центру дається взнаки.
Церков дві, перша Успіння Пресвятої Богородиці 1900 року.
Трошки углиб села - іще одна, православна св. Дмитра. Мабуть, новобудова.
А ось той самий польський меморіал.
Старі поховання на кладовищі Плотич:
Таким чином, огляд села зайняв десь півгодини. Вечоріло вже, і можна було з чистою совістю їхати на ночівлю в Тернопіль. Файне місто того дня наостанок порадувало гарним заходом сонця над ставом.