Чернівці, ч. 4. Турецька криниця і оглядові майданчики
Площа Турецької Криниці - одне з найвідоміших і просто дуже фотогенічне місце неподалік центру Чернівців, але я чомусь досить довго про неї навіть не чув. І ось минулого літа настав час виправити це.
На цьому місці ще у 1797 році з’явилась перша кам’яна криниця міста, що припадало на недовгий період османського панування, звідси і назва. Інакше ще площу називають іменем Пресвятої Марії у пам’ять про дерев’яну церкву 1783 року, яку у 1876 перенесли на передмістя Калічанку.
Після реконструкції під 600-річний ювілей міста площа обзавелася парою сучасних атрибутів, як от такий характерний ровер. Жирний пацан усе не хотів іти з кадру, ну хай буде для масштабу:)
Або квітковий годинник.
А ось міст (звісно ж, він теж Турецький) - цілком історичний.
Саме з мосту відкривається найкращий вид на усю площу. Тут вам і криниця, і фонтан, і історична забудова. Під скляним куполом - бювет, який, незважаючи на захист, якось умудрились закидати сміттям, а альтанка криниці густо списана похабщиною. Якесь концентроване бидломісце.
А ще звідси чудовий краєвид на північ. Справа видно Берду - найвищу гору рівнинної України, 515 м.
Багатоповерхівки.
І села на передгір’ї.
З часом ці краєвиди наштовхнули мене на думку, що у Чернівцях мають бути і інші оглядові майданчики. Гугл швиденько вивів мене на гору Аврора, з якої рили глину для цегельного заводу, аж поки вона не стала яром Аврора, з кромки якого видно центр міста.
І уже восени я вибрався туди наживо. Дорога до яру тягнеться понад тим же заводом, хоча з іншого боку є і житлові будинки.
Что будем делать 1 января? - Кататься на санках! - А если снег не выпадет? - Это, конечно, нас огорчит, но не остановит!
От і мені було влом вертатись, навіть коли я впевнився, що прийшов саме тоді, коли сонце тупо навпроти. Але начхати на те, які ж жирні панорами відкриваються звідти! (нагадую, що всі панорамки клікабельні)
Хрестовоздвиженський костьол і церква св. Параскеви на тлі університету.
Ратуша і готель «Брістоль».
Церква з університетом трохи ближче.
Костьол і «Брістоль».
«П’яну» церкву частково реставрували.
А от вірменську церкву і кафедральний собор толком не витягнеш навіть фотошопом…
У північну сторону освітлення куди краще, тільки там нічого цікавого немає. Словом, не ходіть на Аврору при заході сонця.
Власне кар’єр вражає і розмахом, і глибиною.
На дні пару місцевих інтелігентів розважалися масовим розбиттям люмінесцентних ламп. Добре, що нас розділяло вертикальне урвище…
Узагалі ж шкода, що такий чудовий оглядовий майданчик не облагороджений, а то і небезпечний. Стежка проходить часто геть над самим обривом. Якщо вам захочеться повторити мій шлях - то уже на ваш страх і ризик.
На деяких фото на горизонті видно гору із шпилем телевізійної вежі. Природно, що наступного вечора я поліз шукати видів уже туди.
Ця місцевість називається Цецино, а гора - найвища точка Чернівців, до того ж на ній була фортеця. Ха, ви не чули про чернівецьку фортецю? А вона існувала тут ще задовго до заснування міста і застала Галицьке князівство. Потому нею володіли молдавани, до руйнування у 15 ст. Окремі фрагменти стін і веж ще були до 1961 року, коли їх розчистили задля будівництва тієї самої телевежі (ну не дебіли, а?).
Взагалі рельєфність місцевості вражає. Цікаво, як їм тут в ожеледицю.
Городище Цецинської фортеці нині - суцільний ліс, окрім території вежі, яка режимна і закрита. Я уже майже полишив надії знайти точку для хорошого фото, як недалеко від входу на режимну ділянку відшукав відкриту полонину. Стежку до неї перекривало пару гіляк, із-за чого мене всю дорогу не покидало відчуття, що я вдерся у приватну власність (а може, так і було).
Панорами звідси зовсім не такі, як від кар’єру.
Зацікавився он тією людиною в альтанці. Можна і позаздрити тим, хто має туди доступ.
Ляпота…
Цецино відчутно далеко від центру - майже 6 км по прямій, і я не міг розгледіти його своїми підсліпуватими очима, надіючись тільки на фотоапарат. І трошки він все ж уловив.
Ось тут зліва знизу над гіллям трохи видно університет і церкву св. Параскеви. Правіше, над синім куполом - шпиль Хрестовоздвиженського костьолу.
На цьому фото також вліз університет з церквою (справа над червоним дахом). Костьол зліва я не ідентифікував.
Зате згори добре видно район Сторожинецької вулиці, з якого ходить єдиний автобус до Цецино, №4. Район можна узнати по позолоченим куполам типово румунської Свято-Петропавлівської церкви.
Якесь кладовище на пагорбі.
І просто забудова. Як же чудно було дивитись на ці крихітні будиночки і зіставляти з розміром міста, яке вони утворюють.
Сільська місцевість на околицях Чернівців.
Якщо пройтись попід південним схилом гори, звідти відкриваються види на хвилясті буковинські луги.
Ну а навколо все просто тонуло в золоті. Чернівці самі по собі прекрасні, а в осінньому виді - це просто пік насолоди. Так можна і звикнути десь їздити в жовтні. Точніше, уже - до наступної осені ще ого-го, а ломка іноді накриває.
Дерев’яний теремок біля кінцевої зупинки.
На цьому місці ще у 1797 році з’явилась перша кам’яна криниця міста, що припадало на недовгий період османського панування, звідси і назва. Інакше ще площу називають іменем Пресвятої Марії у пам’ять про дерев’яну церкву 1783 року, яку у 1876 перенесли на передмістя Калічанку.
Після реконструкції під 600-річний ювілей міста площа обзавелася парою сучасних атрибутів, як от такий характерний ровер. Жирний пацан усе не хотів іти з кадру, ну хай буде для масштабу:)
Або квітковий годинник.
А ось міст (звісно ж, він теж Турецький) - цілком історичний.
Саме з мосту відкривається найкращий вид на усю площу. Тут вам і криниця, і фонтан, і історична забудова. Під скляним куполом - бювет, який, незважаючи на захист, якось умудрились закидати сміттям, а альтанка криниці густо списана похабщиною. Якесь концентроване бидломісце.
А ще звідси чудовий краєвид на північ. Справа видно Берду - найвищу гору рівнинної України, 515 м.
Багатоповерхівки.
І села на передгір’ї.
З часом ці краєвиди наштовхнули мене на думку, що у Чернівцях мають бути і інші оглядові майданчики. Гугл швиденько вивів мене на гору Аврора, з якої рили глину для цегельного заводу, аж поки вона не стала яром Аврора, з кромки якого видно центр міста.
І уже восени я вибрався туди наживо. Дорога до яру тягнеться понад тим же заводом, хоча з іншого боку є і житлові будинки.
Что будем делать 1 января? - Кататься на санках! - А если снег не выпадет? - Это, конечно, нас огорчит, но не остановит!
От і мені було влом вертатись, навіть коли я впевнився, що прийшов саме тоді, коли сонце тупо навпроти. Але начхати на те, які ж жирні панорами відкриваються звідти! (нагадую, що всі панорамки клікабельні)
Хрестовоздвиженський костьол і церква св. Параскеви на тлі університету.
Ратуша і готель «Брістоль».
Церква з університетом трохи ближче.
Костьол і «Брістоль».
«П’яну» церкву частково реставрували.
А от вірменську церкву і кафедральний собор толком не витягнеш навіть фотошопом…
У північну сторону освітлення куди краще, тільки там нічого цікавого немає. Словом, не ходіть на Аврору при заході сонця.
Власне кар’єр вражає і розмахом, і глибиною.
На дні пару місцевих інтелігентів розважалися масовим розбиттям люмінесцентних ламп. Добре, що нас розділяло вертикальне урвище…
Узагалі ж шкода, що такий чудовий оглядовий майданчик не облагороджений, а то і небезпечний. Стежка проходить часто геть над самим обривом. Якщо вам захочеться повторити мій шлях - то уже на ваш страх і ризик.
На деяких фото на горизонті видно гору із шпилем телевізійної вежі. Природно, що наступного вечора я поліз шукати видів уже туди.
Ця місцевість називається Цецино, а гора - найвища точка Чернівців, до того ж на ній була фортеця. Ха, ви не чули про чернівецьку фортецю? А вона існувала тут ще задовго до заснування міста і застала Галицьке князівство. Потому нею володіли молдавани, до руйнування у 15 ст. Окремі фрагменти стін і веж ще були до 1961 року, коли їх розчистили задля будівництва тієї самої телевежі (ну не дебіли, а?).
Взагалі рельєфність місцевості вражає. Цікаво, як їм тут в ожеледицю.
Городище Цецинської фортеці нині - суцільний ліс, окрім території вежі, яка режимна і закрита. Я уже майже полишив надії знайти точку для хорошого фото, як недалеко від входу на режимну ділянку відшукав відкриту полонину. Стежку до неї перекривало пару гіляк, із-за чого мене всю дорогу не покидало відчуття, що я вдерся у приватну власність (а може, так і було).
Панорами звідси зовсім не такі, як від кар’єру.
Зацікавився он тією людиною в альтанці. Можна і позаздрити тим, хто має туди доступ.
Ляпота…
Цецино відчутно далеко від центру - майже 6 км по прямій, і я не міг розгледіти його своїми підсліпуватими очима, надіючись тільки на фотоапарат. І трошки він все ж уловив.
Ось тут зліва знизу над гіллям трохи видно університет і церкву св. Параскеви. Правіше, над синім куполом - шпиль Хрестовоздвиженського костьолу.
На цьому фото також вліз університет з церквою (справа над червоним дахом). Костьол зліва я не ідентифікував.
Зате згори добре видно район Сторожинецької вулиці, з якого ходить єдиний автобус до Цецино, №4. Район можна узнати по позолоченим куполам типово румунської Свято-Петропавлівської церкви.
Якесь кладовище на пагорбі.
І просто забудова. Як же чудно було дивитись на ці крихітні будиночки і зіставляти з розміром міста, яке вони утворюють.
Сільська місцевість на околицях Чернівців.
Якщо пройтись попід південним схилом гори, звідти відкриваються види на хвилясті буковинські луги.
Ну а навколо все просто тонуло в золоті. Чернівці самі по собі прекрасні, а в осінньому виді - це просто пік насолоди. Так можна і звикнути десь їздити в жовтні. Точніше, уже - до наступної осені ще ого-го, а ломка іноді накриває.
Дерев’яний теремок біля кінцевої зупинки.